Розділ 14

Я очікувала підопічних Джини — або, як вона сама їх називала, своїх ледарів. Їхньою темою сьогодні було зілля зміни подоби. Воно не небезпечне, але потребує високої концентрації. Саме цього другому курсу й бракує.

— Добрий день, викладачко Бенет, — увійшли вони гуртом.

Другий і третій курси різнилися разюче. Не знаю, з чим це пов’язано, але дисонанс відчувався одразу. Навіть у тому, як вони заходили. Третій курс пропускає дівчат, хлопці заходять по одному, з рівними спинами й піднятими головами. А другий… завалюється, мов компанія п’яниць у бар, який щойно відкрився.

— Яка в нас тема? — з палаючими очима запитав Джейк Колі.

Єдиний, хто вирізнявся з усієї групи. Смаглявий хлопець із карими очима та каштановим волоссям. Якби був на рік старший, я б не здивувалася, побачивши його серед найкращих третьокурсників.

— Зілля зміни подоби, — задумливо підняла я на нього погляд.

Він стояв біля магічного вогню, і полум’я підсвічувало його риси, додаючи очам ще більшого блиску.

— О, це цікаво, — задоволено потер руки Джейк.

— Тобі все цікаво, Колі, — засміявся Джеферсон. — Особливо викладачка Бенет.

Рум’янець миттєво залив смагляве обличчя.

Отже, ось у чому справа.
Мені ще бракувало закоханих студентів.

— Неправда, — відмахнувся Джейк, поки я мовчки спостерігала за їхньою перепалкою. — Викладачка Бенет гарна жінка, але перш за все — чудова викладачка. І, як ви бачили на полігоні, дуже сильна відьма. В неї є чому повчитися.

Від бойового мага це була висока оцінка. Несподівано… і приємно.

— Студенте Колі, лестощі вам не допоможуть, — підвелася я й узяла казанок. — Повернімося до зілля.

Він знову почервонів і сів на місце.

Студенти нагріли казани й почали по черзі додавати інгредієнти. Проблема була в пропорціях. Одна щіпка куркуми в їхніх руках перетворювалася на жменьку.

Я подумки застогнала. Якщо так піде далі, вони не складуть мій предмет.

Звісно ж, зілля не вийшло ні в кого. Окрім Джейка Колі. Він стояв із пляшечкою жовтого кольору й задоволено посміхався.

Йому тут не місце. Ці студенти тягнуть його вниз.

— Прекрасно, студенте Колі, — сказала я, сідаючи на стілець.

Ноги відмовлялися тримати. Цілитель попереджав: кілька днів повноцінного відпочинку. Можливо, варто після занять знову до нього зайти — хай ще пошаманить над моїм тілом.

— А як ним користуватися? — запитав Джейк, розглядаючи пляшечку, мов трофей.

— Випиваєте — і ваше тіло змінюється на орла, — втомлено усміхнулася я.

— А на іншого звіра можна?

— Можна. Але кожна тварина, як і людина, індивідуальна. Потрібні інші інгредієнти й пропорції.

На цих словах продзвенів дзвінок.

— А коли ми будемо вчити, скажімо, вовка чи тигра? — Джейк не зрушив із місця. Його однокурсники вже тіснилися біля дверей.

— Приблизно за місяць — вовка. А тигра вивчатимемо вже на третьому курсі.

— Шкода… Мені подобаються тигри, — сумно знизав плечима, а потім додав: — Викладачко Бенет, а ми можемо займатися індивідуально?

Його запитання — разом із очевидною симпатією — ввело мене в ступор. Індивідуальні заняття академія дозволяла. Але чи не створю я собі проблем?

— Я хочу потрапити на турнір, — швидко продовжив він. — Викладачі Грін, Блейк і Арден уже набрали студентів. Я подумав… можливо, ви хотіли б спробувати себе в ролі тренера?

Турнір. Щось знайоме. Здається, я читала про це в правилах: кожен викладач може взяти трьох студентів і готувати їх до поєдинку.

— Чому не попросили вашу наставницю, викладачку Брунс? Або викладачку Леслі? — щиро поцікавилася я.

— Викладачка Брунс завжди лише спостерігач. А викладачка Леслі після втрати підопічного більше не бере участі в турнірах.

Новина про Вів’єн стала для мене несподіванкою. Її характер мені подобався, але ми так і не встигли поговорити.

— Якщо я погоджуся, мені потрібно ще двох студентів? — уточнила я.

— Я допоможу знайти, — закивав він щасливо.

— Я ще не дала згоди, — зупинила я його. — Коли турнір?

— У ніч Нового року. Зимовий поєдинок цього року проходитиме в академії Візардсон.

Новорічна ніч. Не салат олів’є й шампанське, а бій у місці, де завжди люта зима. Я подивилася на Джейка — його очі сяяли. Для нього це було найкраще, що могло статися.

— Я подумаю, — стиснула губи.

Відмовлятися одразу не хотілося. Але й погоджуватися — теж.

Я йшла до ректорату, вже майже забувши про його пропозицію. Усі думки крутилися навколо турніру. Подивитися — цікаво. Але бути тренером?.. Та ні. Хоча…

— Я сказав ні! — гримнув голос Майкла.

Я завмерла біля дверей ректорату.

Повернулася до помічниці ректора. Руда лише вжалася в крісло, мов мишка, і нервово знизала плечима.

— Моя відповідь незмінна! — голос став ще гучнішим.

Я встигла відскочити — і вчасно. Майкл розчинив двері так різко, що я й оком не змигнула. Його очі, налиті люттю, миттєво змінилися на знущальну усмішку, коли він побачив мене.

Він щось задумав.

І я мала рацію.

Майкл не зачинив двері. Повернувся до ректора й уже спокійно мовив:

— А от викладачка Бенет — чудовий варіант. І сильна, і розумна.

Підморгнув мені — й вийшов у коридор.

Сьогодні день компліментів Карі?
От тільки в них відчувався явний підступ.

— Ви щось хотіли, викладачко Бенет? — ректор виглядав таким же втомленим, як і я.

— Іншим разом, — тихо відповіла я, махнувши рукою.

— Заходьте, — скомандував Артур.

Без ректора я б пояснила йому, до кого і як слід командувати. Але промовчала й зачинила за собою двері.

— Я вас слухаю, — ректор потер очі.

— Мені не вистачає інгредієнтів для зіль, — сказала я, стоячи біля дверей.

— Напишіть список.

— Я вже, — простягнула йому папірець, але відпускати не поспішала. — У мене є знайома травниця. В неї першокласні трави… і вона зробить знижку.