Розділ 13

Після того як знайшли Хелену, в лісі розпочали розслідування. По черзі розпитували кожного з присутніх, але відпускати нікого не поспішали.

Я розповіла все з самого початку: про коханого Хелени, про те, як вона від нього пішла, і про момент, коли я побачила тіло викладачки.

Отямившись, я помітила студентів третього курсу. Певно, саме вони патрулювали цієї ночі. Я читала, що студенти третього курсу обов’язково виходять на нічні патрулювання разом із бойовими магами. Вони бачили все на власні очі й виглядали значно спокійнішими за мене. Для мене ж це був перший демон, якого я бачила наживо. Я знала, що вони страшні… але не настільки. Сам їхній вигляд навіював миттєву смерть.

— Викладачко Бенет? — тихий голос Ліліани Нокс повернув мене в реальність.

Я обернулася до неї. Навіть ця світла, тендітна дівчина виглядала спокійною, ніби бачила подібне щодня.

— Як ви?

Хочу собі пам’ять стерти.

— Добре, — коротко відповіла я.

— Перший раз завжди найстрашніше. Потім переляк минає, — спробувала вона мене заспокоїти.

Я лише нервово хмикнула.

Студентів розпустили по кімнатах, а всіх викладачів зібрали в ректораті. На годиннику в кабінеті ректора була перша ночі. Я й не помітила, як пролетів час. Увесь цей період для мене злився в туман: я постійно бачила лише одну картину — демон із виряченими очима дивиться просто на мене. Навіть сама Смерть не така страшна, як творіння Хаосу.

— Те, що сталося сьогодні, — почав ректор, і я машинально перевела на нього погляд. У ректораті вже всі зібралися. Навіть Майкл приїхав. — Це вже вдруге за тиждень.

Вдруге? Чи не тому минулого тижня бойові маги були в такому пригніченому настрої?

— Але цей випадок ми не зможемо приховати. Викладачка Картер працювала з нами понад чотири роки. Навіть сумління не дозволить так вчинити.

— Тоді доведеться оголосити надзвичайний стан, — озвався Артур.

— Поки що зарано, — втрутився Майкл Арден. — Убито лише одного. Викладачка Картер без свідомості, але її тіло живе. Ми можемо виставити охорону по периметру й заборонити нічний вхід до лісу, навіть у дозволені зони.

— А якщо нападуть у місті? — стривожено запитав ректор.

— Зайва паніка серед містян нам зараз не потрібна, — спокійно відповів Майкл. — Потрібно знайти, звідки вони лізуть, і залатати діру.

— Арден правий, — підтримав його Роберт.

— Гаразд, — зітхнув ректор. — Викладачі Грін, Арден і Блейк, підготуйте студентів до посиленого режиму.

Він стомлено почухав потилицю.

— Усі вільні.

Без зайвих слів ми підвелися й вийшли з ректорату. Ніхто не хотів говорити. Особливо я. Мені потрібно було укріпити не лише фізичне здоров’я, а й ментальне. Якщо я хочу захистити себе й студентів, мушу бути зібраною, коли наступного разу побачу демона.

Наступного ранку я знову встала о шостій. Тіло ще не відновилося, але якщо зараз дати слабину — я взагалі перестану займатися.

Сьогодні заняття вів Артур. Його тренування були схожі на Майклові, тільки цього разу мене ніхто не змушував ставати в пари. Після пробіжки я, ще більш виснажена, попрямувала в душ. Тіло не слухалося. А попереду ще заняття з третім курсом.

— Заради Хаосу, — глянула я на себе в дзеркало. — Кара, візьми себе в руки. Скиглення нічого не змінить.

Телефон сповістив про нові повідомлення. Сто двадцять від Роуз Бенет. Сон як рукою зняло. Але зараз розмова з бабусею — собі дорожче. Напишу, що зі мною все гаразд, і дам їй час заспокоїтися.

— Добрий ранок, викладачко Бенет, — дружно привіталися студенти третього курсу, щойно я зайшла до аудиторії. Я швидко кивнула, без особливого ентузіазму.

— Тема сьогоднішнього заняття… — почала я беземоційно, але мене перебили.

— Продовжуйте, не зважайте, — голос Артура пройшовся по мені напругою.

Що він тут робить?

— Добрий ранок, заступнику Грін!

— Добрий ранок, викладачу Арден! — озвалися студенти.

Я знову повернула голову до дверей: за Артуром зайшов Майкл.

— Викладачка Бенет відвідує наші заняття, — почав він і підморгнув мені. — Тепер наша черга.

В голові промайнула думка, що хтось поскаржився на зілля, і цього «хтось» сьогодні звільнили від уроку. А ці двоє бойових магів прийшли перевірити, як працює відьма.

— Для вас немає місць, — сухо відповіла я.

Артур і Майкл проігнорували мене й сіли за стіл із магічним вогнем.

— Ми лише спостерігачі, — знизав плечима Майкл.

Ага. Зараз побачимо.

Я демонстративно поставила перед ними два набори «юного алхіміка» й посміхнулася знущально.

— Я буду ніжна, — підморгнула Майклу.

Артур насупився, ловлячи наші погляди.

За програмою мало бути побутове зілля для очищення одягу. Але тему я змінила.

— Вибухове зілля, — впевнено оголосила я. — Важке й неординарне. Миттєвого вибуху. Хтось скаже, чому воно таке рідкісне? Студенте Колвіл?

— Тому що його приготування може бути летальним, — важко видихнув хлопець.

— Правильно, — я посміхнулася, ніби зірвала джекпот, і перевела погляд на викладачів.

Їхні похмурі обличчя не могли не тішити.

— Ви готували це зілля, викладачко Бенет? — запитала Олівія Лайон, відкидаючи чорне волосся назад.

— Звісно, — кивнула я. — Але воно виходить не завжди.

Студенти перезирнулися. Хтось навіть ковтнув. Демонів вони не бояться, а зілля — так?

Я взяла свій казанок і почала по черзі додавати інгредієнти. Настрій помітно покращився. Особливо, коли я бачила, як обережно працюють студенти… і двоє викладачів.

— Помірно помішуючи, додаємо зернецвіт. Чим більше — тим сильніший ефект.

Зернецвіту в академії, на жаль, було небагато. Але я знала, де його вдосталь. Саме цю тему й планувала підняти після заняття.

Зілля студентів закипало одне за одним. Третій курс був найвідповідальнішим — і я в них не сумнівалася. А от другому курсу Джини я б такого не довірила.