Розділ 12

Проспавши більше шести годин я підвелась з першою вібрацією браслета. Прийшло нагадування про вечерю. Тіло було виснажене та хотілось далі спати. Але в мене є дві години, щоб забрати машину з лісу. 

Широко позіхаючи я спустилась вниз у їдальню. Студентів було від сили п’ятеро. Хто в єдиний вихідний стане стирчати у академії? 

Викладачів доречі також не було. Тільки Хелена сиділа за столом.  

- Викладачко Бенет, - засяяла вона в посмішці. Без Джини, викладачка була більш привітною. - Я бачила ваш бій, це було дивовижно. 

- Не треба лестощів, викладачко Картер, - сіла я за стіл з тацею їжі. Я знала, що могла б краще, але нажаль шість років марнування магії дали свої знаки. 

Телефон на столі у викладачки Картер завібрував та висвітлилось обличчя чоловіка з світлими очима та білявим волоссям. З надписом «Коханий».

Хелена посміхнулась та швидко прийняла виклик. 

- Коханий я їм і виходжу, - відповіла вона лілейним голосом та слухала, що він говорив їй у відповідь. - Так, я відпросилась на завтра. Ми проведемо дні у двох. 

Вона поклала слухавку та посмішка не сходила з її лиця. 

- Мій хлопець, - повідомила вона мені інформацію яку я й без неї зрозуміла. - Ми хочемо провести разом дні. Напевно він планує романтичну вечерю сьогодні, - засмріялась вона і притиснула телефон до себе, ніби це був її коханий. 

Я вичавила з себе посмішку. Ось не знаю як реагувати на такі розмови з повністю незнайомою мені людиною. Я ж не подруга їй, нехай Джині це розповідає. 

- Ми їдемо в центр міста гуляти, а потім до нього, - вирішила продовжити вона. 

- М, - лише відповіла. Хотілось поскоріше вийти з їдальні і піти до своєї машини. Саме піти, тому, що просити когось підвезти я не можу, хоча одна особа тут є, але прийдеться терпіти її «захоплюючо-романтичну» розповідь. 

- Викладачко Картер, - підняла очі від таці. - Чи не могли б ви мене до лісу підвезти? 

- До лісу? - нахмурилась вона. - У вас щось сталось, викладачко Бенет?

- Там моя машина, - пояснила їй, та побачила, що Хелена досі не розуміє про що я. - Вона зламалась та я лишила її в лісі. Хочу поїхати глянути. 

- А ви розбираєтесь в машинах? 

Ось про це я не подумала. Приїду я подивлюсь і що далі? Піду назад у гуртожиток? 

- Мій коханий має майстерню, він може глянути, - зрозуміла моє сум’яття Хелена. 

- О, я не хочу вас відволікати від вечора, - мені було ніяково від такої раптово приємної пропозиції. 

- Та які питання, Ден забирає мене зараз та ми можемо по дорозі оглянути вашу машину, - посміхнулась вона. - Тільки ви нам покажете де вона. 

А вона доволі мила особа. Нехай і трохи приставуча, але добра та мила. 

- Якщо ви наполягаєте, - мені було не по собі, але якщо я не зроблю цього зараз то доведеться чекати ще тиждень, щоб у неділю розбиратись з машиною. 

Коханий Хелени чекав її за територією академії. Йому не можна було заїжджати навіть на парковку, це ще одне правило. 

- Привіт, - чмокнула вона у щоку та він лиш легенько обняв її за талію. - Це моя колега, викладачка Бенет, в неї машина зламалась. Давай допоможемо їй. 

Ден нахмурився від чого на лобі виступили ряди зморшок. 

- Дуже приємно, - протягнув руку для вітання. - Деніел. 

- Кара, - представилась та потиснула руку чоловікові. 

Він відкрив двері спочатку Хелені, а потім мені на заднє сидіння. Хелена почала розповідати про сьогоднішній день, та не забула розказати, як я билась з бойовим магом. З її вуст це звучало так ніби я й дійсно була неперевершена. Ден лиш зиркав на мене через дзеркало заднього виду та майже нічого не відповідав своїй коханій. 

Мені здалось, що їх відносини більше схожі на слона та моську, але це взагалі не моє діло. Я знаю чоловіків, які холодні зовні, але наодинці показують усю любов. 

- Ось тут наліво, - перебила я розповідь Хелени. 

Машина стояла саме на тому місці де ми з Майклом залишили її. Ден накинув на себе робочу куртку з надписом «Авто». Дуже лаконічна назва. Він взяв інструменти та відкрив капот, щось там роздивлявся, поки Хелена бігала навколо нього та зиркала через плече, здавалось чоловік до цього звик та ніяк не реагував на неї. 

- Тут поломка в електронній начинці, - констатував він закривши капот та витер руки об полотенце, яке люб’язно надала Хелена. 

- Скільки це коштуватиме? 

- Приблизно дві тисячі вун, - зняв він куртку. - Але розраховуйте, що потрібен евакуатор щоб забрати машину у майстерню це приблизно ще десь тисяча вун. Мої хлопці заберуть і вже через тиждень зроблять усе. 

Машина мені потрібна вже зараз, тому важко зітхнувши я погодилась залізти у нові борги, точніше не вилазити з них. 

Вони підкинули мене до міста, а саме до магазинчика з травами Елізабет. Я попрощалась та вийшла. Мені терміново потрібні гроші і хоча б якусь суму, щоб боргів було менше. Якщо бабуся взнає, що я вбила її машину, то сама Смерть буде в шоці, з того шо Роуз зі мною зробить.