Розділ 11

Нарешті неділя. День, на який в мене занадто багато справ. І найголовніше — це встати о шостій ранку. Хочете побачити розлючену відьму? Розбудіть її першими променями сонця. Зав’язавши своє чорне волосся у хвостик та одягнувши спортивний костюм кольору морської хвилі, я спустилася вниз.

На вулиці було прохолодно, і туман вкрив землю. Мої кросівки мимоволі намокли від дотику вологої трави.

На території академії знаходився полігон з огорожею. Рівно о сьомій там стояли студенти першого, другого та третього курсу. А навпроти них був Майкл Арден. Я ж, запізнившись всього на хвилину, отримала докірливий погляд від викладача.

Я не думала, що все буде настільки серйозно.

— Добрий ранок, викладачко Бенет, — цього разу формально звернувся він. — Ставайте поруч зі мною.

Мені це підходило. Стояти поруч і віддавати саркастичні усмішки студентам — чудово. Але весь мій веселий настрій зник, коли Майкл промовив:

— Ми з викладачкою Бенет перші, а ви — за нами, — голосно скомандував він. — Прошу не відставати.

Майкл легенько направив мене за талію, і ми побігли. Перше коло пройшло для мене досить вдало, на другому я вже з’єдналася з третім курсом, а на третьому я ледве йшла, майже задихаючись, і проклинала Хаоса — той день, коли вирішила попросити Майкла допомогти мені.

Повз мене пробігли студенти, які, здається, закінчували четверте чи п’яте коло. Майкл біг на місці і, дочекавшись, коли всі студенти пробіжать на безпечну відстань, заговорив:

— Здаєте позиції, викладачко Каро? — розплився він у усмішці, бігаючи на місці під мій темп ходьби. — Ваше тіло мені здалося більш витривалим.

— А ви мені здалися більш тактовним, викладачу Майкл, — трохи віддихавшись, промовила я.

— Нехай більше таке не здається, — підмигнув він і кивнув на лавки при вході в полігон. — Підіть, посидьте, нехай ніжки відпочинуть.

— З моїми ніжками все гаразд, — збрехала я та, зібравши останні сили, почала бігти. Не могла показати слабкість ні йому, ні студентам. Я бігла і проклинала всіх творців за те, що замість приємного ліжка погодилася на таке дійство.

— Кроком! — скомандував Майкл, і всі закрокували. Студенти не здавалися стомленими — для них це була звичайна пробіжка. Але не для мене. Коли я вчилася, займалася регулярно, але останні шість років присвятила лише прокрастинації. Що дало свої результати.

— Дві хвилини на розминку, і стаємо в пари, — знову скомандував Майкл.

Бойовий маг почав розминати шию, потім перейшов до рук та ніг. Його повільні й водночас чіткі рухи заворожували. Я й не помітила, що стою як вкопана, витріщаючись на те, як Майкл зігнувши одну руку тягне її за спину.

— Ви готові, викладачко Бенет? — знущальна посмішка знову з’явилася на його обличчі. Схоже, він помітив, як я витріщалася.

— Так, — кивнула, не подавши сорому. А на що я готова?

— З вами в пару стану я, — його посмішка сповзла, як тільки він повернувся до студентів. — А ви уважно стежте за поєдинком і потім хочу чути висновки.

Я підійшла ближче до нього. Що робити далі, не знала.

— Викладачка Бенет має право використовувати магію, я ж використовую лише бойове мистецтво, — пояснив він студентам.

А це розв’язувало мені руки. Я посміхнулася. Він ще не знає, з ким зв’язався.

— Нападайте, — посміхнувся він. Це ж треба, який джентльмен — першим не хоче нападати.

Я могла б просто постояти і подивитися на нього. Все одно бойовий маг не нападе. Але тоді пропустила б усі веселощі.

«Я буду ніжний», — тихо промовив він, ментально втручаючись у мою підсвідомість. В мені різко заграли два почуття: злість і сором’язливість від двозначних думок.

«Я люблю жорсткіше», — вирішила зіграти з ним у його ж гру.

Майкл здригнувся в посмішці та приготувався. З моїх рук сплелися два магічних батога. Я плеснула ними об мокру землю, від чого роса піднялася догори, і посмішка на лиці Майкла стала ще ширшою.

Замахнувшись правою рукою, батіг обкрутився за ноги мага, і я різко смикнула рукою, що змусило його впасти. Майкл довго не лежав — він смикнув за батіг, і я опинилася носом у пожовклій траві.

Це було надто боляче. Я потерла ніс, і в цей момент Майкл схопив інший батіг. Він керував батогами та моїми руками. Я марно намагалася перехопити контроль.

Батоги я швидко розвіяла, зрозумівши, що це лише виставляє мене в поганому світлі.

Я швидко піднялася на ноги та зустріла його знущальну усмішку.

«Ще є час повернутися до ніжностей», — знову втрутився він у мою підсвідомість.

— Студенти, що першим потрібно зробити, вступаючи у поєдинок? — запитав Майкл, розвернувшись до тих, хто уважно спостерігав за нами.

— Знайти слабке місце, — відповів Георг Колвіл.

— Яке слабке місце у викладачки Бенет?

— Неуважність, — відповів хтось.

— Слабке тіло.

Вони ще щось промовили, і з мене було досить. Хочуть побачити, на що здатні відьми?

Нехай я зараз втрачу увесь магічний резерв, але дещо я доведу цьому засновнику ордену.

У правій руці з’явився батіг. Я знову смикнула, і бойовий маг впав. Перш ніж він встиг його схопити, я розвіяла батіг. Маг з азартом встав на ноги та приготувався до нападу. Наступним з моїх рук полетіла куля, яку він швидко оминув, як і наступну. Я намагалася його виснажити, кидаючи магічні кулі та б’ючи батогом його тіло, але він спритно ухилявся. Я пожаліла, що не взяла з собою зілля.

Єдине, що мені вдалося, — просунутися ближче до огорожі та загнати його в кут.
Мої руки почали тремтіти від незвички використовувати таку кількість магії.

— Здавайтесь, — промовила я, відчуваючи, що перенапруження магією вже близько. Без покровителя перенапруження дуже важко зняти. Якщо маги могли помедитувати та скинути напругу, то відьмам доводилося вдаватися до зілля або до скидання напруги на іншого. Ні те, ні інше мені зараз не підходило. Я опустила руки, ховаючи за спину своє тремтіння.