Розділ 10

Пропозиція Майкла крутилась в моїй голові по дорозі до храму Покровителів. І ні це було не побачення. Він запросив на ділову вечерю з засновниками орденів. Але навіщо там я? Цього мені не пояснив.

Я переключилась на голос історички. Хелена Картер розповідала, що храм Покровителів, зазвичай знаходиться у забороненій зоні лісу, але сьогодні під час сонячного затемнення творці світу дозволяють вхід у священне місце. Мені здалось це занадто пафосним. Хаос, Доля та Смерть, хоч і є творці, але таке поклоніння їм не для мене. Я б сказала я така собі атеїстка, як і впринципі всі відьми. 

Ми вийшли посеред густих зелених дерев. Хелена продовжувала розповідати, як нам пощастило зустріти затемнення та потрапити у храм. Адже це можливо лише раз на п’ятдесят років. 

- Ми прийшли, - посміхнулась Хелена. 

Справили враження на мене тільки густі зарослі, які обросли навколо трьох статуй з завязаними очима. І це весь храм?

Хелена перша ступила до закинутого місця, за нею її підопічні мій «улюблений» третій курс. А потім всі інші послідували. Я йшла в самому кінці. Студентів було надто багато для такого місця, тому я бачила лиш верхівки статуй. 

- Ці камені зробили самі Покровителі, для того, щоб нагадати, що ми створені за їх подобою, але вони є вищими від нас та завжди стежать. Посередині статуя Хаосу, зправа від нього стоїть Доля, а зліва Смерть. Кожен має своє місце, як і люди, маги та демони в нашому світі. 

А про відьом вона забула. Я махнула рукою, не звертаючи увагу на таке. Було дивно, що статуї зовсім не схожі на ті малюнки, що показують в книжках. Хоча в різних книжках їх по різному зображають. Так, що тільки творцям відомо, як вони виглядають насправді.

Хелена покликала їх в іншу локацію та я підійшла до статуй, а саме до Смерті. 

- А ти змінилась, - посміхнулась згадуючи, що бачила її. 

Шість років тому, Смерть стояла задом до мене у чорному балахоні з золотими вставками, який покривав її тіло з головою.  Над нею виднівся повний місяць, який навіював ще більшого страху. Коли вона повернулась я побачила лиш чорний дим, могутню темну силу, що приховувалась за балахоном. Але я не боялась. Я кричала до Смерті, лаяла її та погрожувала. Вона забрала мого нареченого та це була не перша наша зустріч. Перша була у мої п’ятнадцять. Смерть була тоді в тому ж балахоні та забирала тіло мого першого кохання. Його звали Біллі. Він не заслуговував смерті. Єдине, що об’єднувало обох моїх померлих хлопців, це те що вони закохались у мене. 

- Вони виглядають зовсім не так, - голос ззаду розвіяв мої спогади. 

Я повернулась та побачила Майкла. 

- Не думала, що ви такий любитель храмів, - посміхнулась та далі розглядала Смерть. 

- Це не просто храм, це зв’язок з Покровителями, - промовив велично він. - Але їх статуї спотворені самими Покровителями, - продовжив Майкл  пояснення. - Щоб нагадати, вони не просто стежать, вони є посеред нас та ти ніколи не взнаєш перед тобою творіння чи творець, - він прошепотів останні слова. 

Голос Майкла був таким приємним мені хотілось і далі слухати його розповідь. 

- Викладачка Картер, дещо не показала, - він провів рукою над статуєю Смерті та на ній з’явився надпис «Життя це кінець». 

Я глянула на статую Хаоса та внизу був напис «Життя це пригоди», та розвернувшись під статуєю Долі писалось «Життя це початок». 

- Як красномовно, - промовила заново подивившись на Майкла. - Звідки ви це знаєте?  

- Багато читаю, - відповів він. - Люди занадто зациклені на поклоніння творцям, - Майкл підійшов до Хаосу. - Ми створені на їх подобу, отже частково ми їм рівня. 

- Не зважаючи на той факт, що вони нас можуть вбити, - нагадала йому підійшовши до статуї. 

- Не все так просто, - не повертав він голову до мене, лиш дивився на Хаоса. - Доля може вбити тільки тоді, коли людина має таку долю, а Смерть не вбиває, вона лиш забирає душі у забуття, трішки тафтології, але воно так і є. 

- А Хаос? - запитала глянувши на Майкла. 

Він повернувся в цей момент до мене та наші погляди зустрілись. На питання він не поспішав відповідати. Сірі очі бойового мага вивчаюче дивились на мене. Я погляд не відводила, хотіла вловити кожне його слово. 

- Хаос не вбиває, він мучає у ревнощах, - промовив він дивлячись на мене. 

По спині від його слів пройшовся мороз. Було відчуття, що він знає Хаоса особисто, або його слова про те що переді мною творець є натяком? Я струснула головою, моя фантазія занадто розігралась. 

- Ревнощі взагалі найсильніше почуття, - пожала я плечима, щоб уникнути незручної паузи. 

- Напевно, - Майкл підійшов до статуї Долі. - Кажуть перша хто відчув ревнощі була сама Доля. Вона зруйнувала тіло Смерті, через те, що та розділила ліжко з Хаосом. 

- А що ж Хаос? 

- Хаос? - він нахмурився. - Хаосу це сподобалось.

Звісно він ж чоловік. Я подумки закотила очі. Хаосу подобалось грати двома могутніми жінками. Якщо ця історія правда, то зрозуміло, чому я бачила Смерть саме в такій подобі, адже її тіло просто напросто вмерло.

Я очікувала, що він продовжить розповідь, але Майкл мовчав та через декілька хвилин розвернувся, щоб піти до інших.