Розділ 9

Академія Бонавентури славиться не лише сильними бойовими магами, а й смачною їдальнею. За тиждень перебування в ролі викладачки я ще жодного разу не пропустила трапези.

Для викладачів був окремий стіл. Одне лише було паскудним — ми сиділи всі разом. Зазвичай за викладацьким столом панувала тиша, особливо коли був присутній ректор: усі мовчки їли, спостерігаючи лише за власною тарілкою. Але сьогодні ректор Старк на обід не прийшов.

— Ми сьогодні після занять ідемо до храму Покровителів, — почала розмову Хелена Картер, викладачка історії. Здається, я вперше почула її голос. Спокійний, урівноважений, не надто тихий, але доволі приємний. — Можливо, хтось із викладачів хоче піти з нами?

— Без питань, Елен, я з тобою. Хто ж пригляне за моїми ледарями? — зиркнула викладачка Джина Брунс у бік другого курсу, першої групи.

Я пам’ятала цю групу — проводила в них заняття, і слово «ледарі» Джина підібрала влучно. Вони були ніби не з цього світу: літали в хмарах, і їм доводилося пояснювати двічі, а то й тричі. Не здивуюся, якщо наступного року їх відрахують. Шкода лише одного хлопця — Джейка Колі. Він справді обдарований у зіллєварінні, і в тій групі йому робити нічого.

— Думаю, всі наставники підуть, — промовила темношкіра Вів’єн, викладачка психології демонів, не відриваючись від соковитої відбивної.

— У мене є справи поважливіші, — Артур завершив трапезу й підвівся з-за столу. — Гарного всім дня.

Він сказав це так, ніби побажав смерті. Викладачі лише коротко кивнули — схоже, до його темного характеру вони давно звикли.

— Жінку йому б, — захихикала Джина йому вслід. — Нормальну, бажано.

Хелена штурхнула її в бік.

— На себе натякаєш? — Вів’єн підняла очі.

— А чому б і ні? Я гарна, розумна, ще молода, готую чудово та й сильна магиня, — гордо підняла вона голову.

— А ще підступна й дуже сором’язлива, — фиркнула Вів’єн і, склавши тарілки, підвелася.

Я, не стримавшись, хихикнула. Темношкіра викладачка коротко глянула на мене й ледь помітно всміхнулася. Ворог мого ворога — мій друг? Хоча Джина не зовсім ворог. Швидше неприємна для мене особа. За тиждень викладання її погляди в мій бік були далеко не дружні, і вона надто пильно за мною стежила. Напевно, чекала, що непорядна відьма повисне на комусь із викладачів, а Джина спіймає це першою.

Та, на моє щастя, Майкл, за яким вона також стежила, за цей тиждень до мене навіть не підійшов.

— Це не заважає мені бути чарівною, — посміхнулася Джина, а потім зиркнула на Роберта Блейка, викладача вогневої підготовки. — Правда ж, Робе?

Чоловік був трохи старший за Майкла, з густими темними бровами, які, здавалося, вічно застигли в похмурому виразі. Та, зізнатися, він був доволі симпатичний. Роберт розтягнув губи в посмішці, і його обличчя заграло новими фарбами. Зазвичай він не виказував емоцій, але, схоже, для Джини зробив виняток.

— Нагадаєш мені сьогодні, — підморгнув він і підвівся.

Тобто мене Джина намагається впіймати на службовому романі, а сама спить із Робертом у всіх на очах? Лицемірна жінка.

Джина зашарілася й опустила погляд у тарілку. Це було так награно, що мене ледь не знудило.

— Нам пора, — підвівся Майкл і поплескав Роба по плечу.

Я помітила, що він більше не сяяв знущальною усмішкою — тепер ніби заразився похмурістю Роберта й Артура.

— Гарного дня, викладачі, — мило посміхнулася Хелена й, коли чоловіки відійшли від столу, раптом повернулася до мене. — Викладачко Бенет, можливо, ви з нами підете?

Джина помітно смикнула її за рукав.

Йти до храму Покровителів тій, від кого вони відмовилися? Заради Хаосу, звісно ж ні. Але пам’ять люб’язно підкинула розклад заліків, які треба скласти, і доповідь з історії творців, що майоріла перед очима, як і бойовий факультет, який лише Долі відомо як я складатиму. Хоча… можна попросити Майкла. Точно.

Я підвелася з-за столу.

— Ти згодна? — Хелена знову засяяла.

— Чому б і ні, — швидко склала тарілки й рушила до виходу. Можливо, перехоплю Майкла.

Побачивши у вікні, що бойовий маг крутиться з Робертом та Артуром біля своєї машини, я без вагань подалася до них. До речі, моя машина досі стояла в лісі. Я планувала забрати її завтра — якраз неділя, нас випустять. Звісно, я могла б піти до ректорату, але тоді довелося б просити дозволу в ректора Старка або його заступника Артура Гріна, а мені не підходив жоден із варіантів.

— Якось можна визначити, хто це зробив? — промовив Майкл, дивлячись на подряпину на своїй машині. — Вже тиждень намагаюся знайти, хто паркується, як дебіл.

Образливо, але частково він мав рацію.

— Викладачко Бенет, — помітив мене Артур, і двоє інших викладачів також обернулися. — Можливо, ви якимось зіллям побризкаєте й знайдете винуватця? — знову цей зверхній тон.

— Святою водою, — фиркнула я й прикусила губу.

— Свята вода мені цього придурка не знайде, — похитав головою Майкл. — Я б, може, й не переймався так, якби людина одразу зізналася. Але тут справа принципу. Розумієте, викладачко Каро?

Чому він звернувся саме до мене? І чому по імені? На злодієві шапка горить? Я лише коротко кивнула, бажаючи швидше закрити цю тему — інакше попадуся з усіма потрохами.

— І мої принципи вже на межі: спочатку я хотів стягнути штраф, а тепер — ноги повідривати цьому ідіоту, — стиснув кулаки Майкл.

Можливо, раніше я й хотіла зізнатися, але тепер точно знала — нізащо не видаю себе. Та й як він мене знайде? Камери на парковці встановили лише вчора, а свідків не було. Побіситься та й забуде. Гроші на таку машину є — отже, і на ремонт знайдуться.

А в мене на ремонт немає. Навіть для бабусиної машини. Доведеться знову залазити в борги. Точніше — я з них і не вилазила.

— Я зв’яжуся зі знайомими в місцевих органах, — почухав потилицю Роберт. — Вони точно знайдуть того, хто це зробив.

Він відійшов, набираючи когось по телефону.