Розділ 8

Перші заняття першого та другого курсів пройшли точнісінько так само, як і в третього. Писанина на аркушах із власними іменами. Старші передали їм, що викладачка, як вони сказали, трохи не при собі, тож вони смиренно писали свої імена. Скарг від них не було, бо толку від них, як із козла молока. Це їм також передав третій курс.

Знущатися над студентами я більше не стала. Можливо, я й справді не при собі, але відьомство знаю чудово — принаймні зіллєваріння.

Спеціально для мого предмета на третьому поверсі організували оранжерею з видом на гори. Біля вікон розмістили робочі зони для варіння зіль, а при вході — магічний вогонь, з якого можна було нагріти казанок до потрібної температури або ж вилити зілля, яке не вдалося. Зілля в магічному вогні згорало вщент. На жаль, відьма до мене спеціалізувалася більше на заклинаннях, тому бойові маги не організували заздалегідь аудиторію для зіллєваріння, але так навіть краще.

Третьокурсники поділилися на дві групи та сіли за столи. Вони уважно спостерігали за тим, як я помірно мішала зілля, й відволікати мене ніхто не смів. Усе ж таки подобається мені дисципліна бойових магів.

— Зілля покори, — промовила я, зиркнувши на Олівію, яка одразу опустила погляд. Соромно стало, еге ж? — Його дію неможливо виявити, адже в крові буде лише алкоголь, бо до цього зілля додають дріжджі. Де його найчастіше використовують? І головне — для чого? — запитала я, розливаючи зілля у пляшечку. Рештки вилила в магічне полум’я. Воно засвітилося бордовим кольором, а потім знову стало червоним. — Студентко Лайон?

— У пабах, клубах та інших закладах, — відповіла вона, піднявши очі. — Чоловіки таким чином підкорюють жінок.

— Чудова відповідь, студентко Лайон, — я поглянула крізь зілля, яке вийшло ідеально бордового кольору. — Чи знаєте ви, що буде, якщо довести, що ви використовували це зілля без згоди людини?

— В’язниця, — відповіла вона й знову опустила погляд.

— Добре, що ви це знаєте, — я підійшла до іншого столика, де сидів Ян Теренс. Чорноволосий кучерявий хлопчина посміхався на всі тридцять два. — Співучасникам також не уникнути покарання, — я глянула на Яна.

Я пам’ятаю його з того вечора. Саме на нього мені вказала Олівія. І я припускаю, що саме він попросив дівчину підлити мені зілля.

Посмішка Яна зникла з обличчя. Я розвернулася до вікна та запитала:

— Чи знає хтось, для чого взагалі винайшли таке зілля?

— Для знеболення, — тихо, ледве чутно відповів дівочий голос.

Я повернулася й побачила перед собою молоденьку дівчину. Каштанове волосся з рудим відтінком було обережно заплетене у дві косички. Окуляри мило сиділи на її маленькому обличчі. Червона краватка акуратно зав’язана на шиї додавала їй образу школярки. Мила, добра та тиха. Світла магиня — це зрозуміло навіть без слів.

Стереотипно думати, що Доля зробила світлих магів усіх покірними та спокійними, але більшість дійсно такими були. Зазвичай бойовими магами ставали темні, та час від часу відьми й світлі маги також проявляли хист до мисливства на демонів.

— Студентка Ліліана Нокс? — запитала я, щоб упевнитися у своїй думці. Дівчина кивнула. — Скажіть, студентко Нокс, чому тоді зілля покори почали використовувати у такий ганебний спосіб?

— Я думаю, через те, що невпевнені в собі чоловіки бояться відмови, тому й використовують зілля, щоб відчути владу над жінками, — тихо, майже шепотом, промовила дівчина.

— Це ще хто не впевнений, — фиркнув Ян Теренс.

— Вам є що додати, студенте Теренс? — я стояла позаду нього, свердлячи поглядом його потилицю.

Ненавиджу тих, хто намагається підкорити собі когось. Уявляю, скільком дівчатам він ось так підливав зілля. І не завжди в них є лицар на білому коні — точніше, на чорній матовій машині — такий, як Майкл Арден. Я згадала, що навіть не подякувала йому. Хоча дякувати відьми не вміють. Це також стереотип, але, на жаль, правдивий.

— Ні, — опустив він погляд на стіл.

— Чудово, — маленька перемога вже була в мене в кишені. Я просто так не здамся, поки ці двоє не відплатять за свої вчинки. — А тепер готуємо зілля покори.

— Але воно заборонене, — обурився Георг Колвіл.

— Заборонено продавати, але готувати для себе — будь ласка, — посміхнулася я та розклала інгредієнти. — У кого буде ідеальне зілля — офіційно звільняю від наступного заняття.

Студенти пожвавішали.

Я спеціально підмінила деякі інгредієнти в рецепті та стежила за всіма, але ніхто навіть виду не подав, що щось не так.

— Зілля покори буде звичайним забродженим компотом, якщо в нього не додати… — я зробила паузу й оглянула студентів. Вони з напругою чекали. — Сушене листя вишні.

Я майже не збрехала. Для зілля справді потрібне листя вишні, але не звичайної. Зілля покори вважається ідеальним, якщо додати листя декоративної вишні — сакури.

Я пройшлася між столами й уважно роздивилася їхні зілля. Зізнатися, студенти зварили ідеальний компот. І я думаю, якби ми варили справжнє зілля покори, воно також було б ідеальним.

— А тепер випийте, — повільно розтягнула я губи в підлій усмішці.

— Це така помста? — Олівія підняла брови.

Ні, дорогенька, це перевірка. Але я цього не озвучила. Я уважно спостерігала, як студенти переглядаються й ніхто не наважується випити.

— Якщо вип’єте — офіційно даю відгул на наступне заняття, — мої губи знову здригнулися в усмішці.

Ян Теренс підняв пляшечку.

— Що ти робиш? — смикнув його Георг Колвіл.

Студент не чув друга — він випив зілля, ніби це був шот.

— Ще б закусити, — посміхнувся Ян та витер рукавом вуста.

Попався.

Дурнями бойові маги не були, тож якби він знав, що це справжнє зілля покори, то не випив би. Висновок лише один — він знає, як готується це зілля.

— Чудово, студенте Теренс. Ви отримуєте відгул. Але хочу бачити звіт про те, як насправді готується зілля покори і, головне, звідки ви дізналися, як його готувати, — повільно підійшла до нього та сперлася на стіл.