Розділ 5

Увесь тиждень мої думки займав переїзд. Усе сталося так неочікувано. Я збирала свої речі — не першої свіжості. Адже пральну машинку ми так і не полагодили: вся моя зарплатня пішла на оплату частини комуналки та поїздку до столиці.

— Тримай ключі, — кинула бабуся дзвінку зв’язку.

— Як ти без мене? — я спритно спіймала її й подивилася на ключі від бабусиної машини.

— Рада, що здихаюся, — усміхаючись і без жодної нотки злості, відповіла вона. — І молись Долі, щоб моя машина була без подряпин. А краще — молися Смерті, щоб не забрала тебе раніше часу.

— Тоді краще Хаосу, бо, знаючи, як я воджу, подряпини — це найменше, що чекає на машину, — засміялася я й тут же отримала злий погляд Роуз.

Під нові настанови бабусі я сіла в машину та поїхала до академії. За тиждень без неї я помітила, що засумувала. Чи, можливо, я сумую хоча б за якимось рухом, який подарувало мені місто.

Увімкнувши музику на повну гучність, я в’їжджала до столиці. Зупинятися дорогою не стала — хотілося якнайшвидше опинитися на новому місці.

— Ви приїхали на день раніше, — промовила комендантка східного крила, де був гуртожиток для викладачів, і стерла з мого обличчя усмішку.

— Але ж уже завтра починаються заняття, — обурилася я й здивовано закліпала очима.

— Цього року академія встановила нові умови. Заселення — завтра о сьомій ранку, — знизала плечима молоденька комендантка.

Я завжди уявляла комендантів старими чоловіками з різким алкогольним запахом, а тут — красива дівчина з дорогими парфумами.

— Дякую, Хаосе, — фиркнула я, дивлячись у стелю, хоча доречніше було б подивитися вниз, і вийшла назад до машини.

Ну що ж, знову ночувати в машині — мені не звикати.

Але перед ночівлею можна заїхати й познайомитися з місцевими мешканцями.

Посміхаючись, я шукала в телефоні паб поблизу. І швидко знайшла — ще й з високим рейтингом.

Паб кишів молоддю, напевно, більшістю студентів. Я легко влилася в їхнє святкування — не так уже й далеко втекла від їхнього віку та й виглядаю трохи молодшою, ніж є насправді.

— Текілу, будь ласка, — звернулася я до бармена, але в голову нахабно вліз спогад, як я майже нежива виходила з пабу у Вільноті, тож додала: — Без алкоголю.

Бармен підняв брови й округлив очі.

— Можна спробувати «Фіалку», — підійшла до мене дівчина в яскраво-червоній сукні.

Її чорне волосся було закручене й вільно спадало на плечі. Гострі скули здавалися такими, ніби могли різати силою думки, а на щоці виблискували червоні блискітки. У руках вона тримала залізний посох із магічним вогнем, а на голові — щось схоже на кокошник. Вона була вдягнена не так, як усі, тож ловила на собі надто багато поглядів.

— Я королева цієї ночі, — пояснила вона, помітивши мій здивований погляд. — Ти, напевно, новенька. На якому курсі?

Я кашлянула. Вона справді сприйняла мене за студентку?

— Я не навчаюся в академії, — відповіла я й хотіла вже встати з місця. Ще не вистачало пити зі студентками. Невже тепер я не зможу спокійно зависнути в жодному барі?

— Моя тобі порада — стеж уважно за своїм коктейлем, — підморгнула вона й узяла свій фіолетовий келих із фіалкою збоку.

Бармен поставив переді мною такий самий коктейль.

— Без алкоголю, — нагадав він, підсуваючи його ближче.

Я понюхала напій — запах був приємним. Зробила ковток і справді не відчула алкоголю. Розслабившись, повернулася до залу й почала спостерігати за танцюючим натовпом. Зазвичай я була першою, хто залазив на стіл і танцював, але тепер у мене інший статус.

— Ну як? — знову підійшла дівчина в червоній сукні, кивнувши на коктейль. Вона обережно поставила свій келих поруч із моїм та посміхнулася. — Ти сподобалася декому.

Вона показала пальцем на темношкірого, чорноволосого п’яного хлопця, який розвалився на дивані та кидав у мій бік неоднозначні погляди. Скоріше за все — студент. Він підняв склянку з міцним алкоголем і відсалютував.

— Мене це не цікавить, — я взяла свій коктейль і встала зі стільця.

Я пересіла в куток, щоб ні в кого більше не виникало спокуси підійти до мене. Зробивши ковток, я зрозуміла, що смак змінився. Я примружилася, намагаючись відчути, що саме туди додали.

Це була суміш, схожа на зілля. Смак квітки лотоса та…

— Заради Хаосу, — я виплюнула напій і зрозуміла, що кілька крапель зілля вже потрапили в кров. Воно діяло гірше за алкоголь: однієї краплі достатньо, щоб людина сп’яніла, а зранку нічого не пам’ятала.

Я підвелася й відчула, що йти нікуди не хочу.

Я хочу танцювати! На столі…

Від автора:

Дівчина, яка підійшла в барі

Хлопець, якому сподобалась Кара