Розділ 4

Я вибігла пулею з аудиторії навіть не глянувши на того чоловіка. Лиш форму його запам’ятала. Міцна стальна темного кольору з золотими залізними  вставками, які добре впечатались мені в лоба. Такі форми зазвичай носили мисливці. В нашому місті їх рідко зустрінеш, але будучи у столиці, я помічала такі форми дедалі частіше.

Ледве віддихавшись сидячи в машині я озиралась на те авто яке поцарапала. З академії почали виходити відьми та відьмаки палко щось обговорюючи. А де ж бабуся? Я починала тривожитись та нервово стукала нігтями по рулю. 

- Що це було? - відкрились дверцята та я полегшено видихнула, коли бабуся сіла на переднє сидіння до мене. 

- Імпровізація, - знову зиркнула на дзеркало заднього виду. До машини, яку я поцарапала ніхто не підходив. Я видихнула та завела мотор. - Чого так довго? 

- Знайомого зустріла, - відповіла Роуз та змінила тему. - Ввечері будуть результати.

Наостанок ми вирішили прогулятись таємничим лісом. Хоча б там де було дозволено. 

Біля входу в ліс нас зустріла охорона та дала карту. 

- Нам дозволено до водоспаду, - подивилась бабуся на карту. Туди й ми пішли, але по дорозі побачили групу з екскурсоводом.  

Ми з бабусею переглянулися та зрозуміли без слів, що тишком нишком приєднаємось до групи. 

- Ми зараз ідемо до колодязя Хаосу, - таємничо почав екскурсовод. Чоловік середніх років в лянній сорочці світлого кольору та з сумкою на поясі. - Хтось знає легенду колодязя? - тихіше запитав він, зазиваючи повну нашу увагу. - Я так і думав, - продовжив він ідучи далі. Ми всі з цікавістю мало не побігли за ним. - Колодязь створив сам Хаос для переходу між світами. Говорять, що з колодязя часто бачать демонів, які вистрибують та пожирають своїх жертв. 

Люди сповільнили крок та було чутно, як хтось злякано пискнув.

Демонів в нашому світі зазвичай вбивали бойові маги. Вони спеціально тренувались та вивчались в таких академіях як Бонавентури, і коли отримували ліцензію могли вступити до команди мисливців та полювати на демонів. За цю роботу платили шалені гроші. Але зізнатись я ні разу не бачила ні одного демона. Напевно бойові маги добре знають свою роботу. 

- Але це все легенда, - змінив тон екскурсовод та заспокоїв натовп. - Колодязь зараз оберігає Доля, тому воно є повністю безпечним для відвідування. 

Ми дійшли до на вигляд закинутого місця Ліани обростали абсолютно весь простір, а павутина додавала відчуття, що це місце давно не прибирали.  Посередині був сам колодязь з якого тьмяно виднілось мерехтіння світла, зверху схрещені старі балки, а над колодязем висіло, щось схоже на світильник.

- Як бачите це магія Долі, нашої наймогутнішої покровительки, - з якоюсь улесливістю промовив екскурсовод. Не здивуюсь, якщо він світлий маг. Мені завжди здавалось, що люди під покровительством занадто ідеалізують своїх покровителів. - Якщо світла торкнеться хтось з покровительства Хаоса чи Смерті, то їм світить неминуча загибель. 

Хтось знову пискнув, але екскурсовод в цей раз не заспокоїв. 

- А якщо хтось без покровителя торкнеться? - тихо запитала, але як на зло мене почули всі включно з екскурсоводом. 

- Не раджу відьмам торкатись колодязя, - з погрозою в тоні відповів той, а потім переключився на натовп. - Ходімо до водоспаду. 

Всі вийшли з таємничого місця, а я продовжила дивитись на тьмяне мерехтіння. Та що може статись? Можливо це взагалі не магія Долі, а звичайний спецефект для залучення клієнтів. 

- Кара, - прошепотів голос нізвідки. - Кара…

Я розверталась на усі боки, але біля колодязя я була сама.  Холодок пройшовся по спині.

- Каро, ти йдеш? - Роуз Бенет повернулась за мною, що заставило мене підскочити на місці.

- Ти це чула? - нахмурилась дивлячись на колодязь. 

- Чула, що ексурсовод розповідав про водоспад. Ти знала, якщо використати воду з водоспаду, зілля буде вдвічі сильнішим? - потягнула вона мене за руку. 

- Кара… - знову прошепотів голос і я переконалась, що це була не бабуся. 

На тілі виступили мурашки. Ні я не з лякливих, але коли стоїш біля колодязя Хаосу і тебе хтось кличе то навіює страхом. 

Мій старенький телефон завібрував у задній кишені, від чого я мимоволі підскочила. 

- Так? - не впевнено відповіла на незнайомий номер. 

- Добрий день, Каро Бенет, вам телефонують з ректорату, - промовила жінка спокійним тоном. - Вас запрошено на фінальну співбесіду до академії Бонавентури, - я кліпала віями не вірячи у те що чую. - Вам буде зручно через пів години?  

Я їхала мало не на крилах у академію. Знайшла ректорат на другому поверсі та помітила, що крім мене є ще троє відьом та відьмак. Бабусю нажаль не запросили, можливо тому, що вона давно втратила свою відьомську силу, але це не заважало їй готувати першокласні зілля та створювати заклинання, але нажаль тільки створювати без можливості використання. 

- Кара Бенет? - посміхнулась жінка середніх років з фарбованим рудим волоссям. В її голосі я відразу впізнала ту, яка телефонувала мені. - Вас вже чекають. 

Перед кабінетом висіла табличка. Ректор Алан Старк. Зробивши глибокий вдих та видих я постукала та не дочекавшись відповіді зайшла в середину.