Розділ 3

Чекати бабусю було ще довго, тому відправилась в крамничку з травами, яку бачила по дорозі в  академію. Взявши машину, я покинула територію.  

- Добрий день. Рада вас бачити, - підскочила від несподіваності продавчиня,  як тільки я зайшла. Мила дівчина, років двадцяти з зеленими очима, попільним кольором волосся, легким ластовинням та фіолетовою сорочкою, що так гармонійно підкреслювала її образ. 

Не густо тут людей.

- Добрий, - кивнула їй та пішла роздивлятись трави. 

Справа стояли базові трави. А зліва більш рідкісні, наприклад зернецвіт чи приманка бджіл або ж дуже рідкісна маніка, цю траву використовують у зіллі правди. 

Деякі трави я навіть вперше бачила, це доволі дивно, адже зілєваріння моя улюблена тема. Мою увагу привернули зілля які стояли біля продавчині. Цікаво все таки, що вміють відьми у столиці. 

- Зілля правди, - прочитала та відкрила маленьку пляшечку і скривилась. Запах був жахливий. 

- Напевно пропало, - продавчиння швидко сховала пляшечку. 

- Зілля не мають терміну придатності, - відповіла їй, відкриваючи іншу пляшечку з написом «Аромат кохання». І тут запах тухлих яєць. Я протягнула зілля. - Напевно це також краще прибрати.

- Напевно, - сором’язливо посміхнулась продавчиня і забрала пляшечку. - Насправді я травниця, я не вмію варити зілля, лиш збирати компоненти. 

- Я помітила, - розглядувала далі. - Трави в вас відмінні і рідкісні. 

- Дякую, - сором’язливо відповіла дівчина. - Я думала якщо буду продавати зілля мої прибутки зростуть. 

Підтримувати бесіду не дуже хотілось, тому лиш посміхнулась та розглядала полицю подалі від настирливої  травниці. 

- Я варила зілля по книжці, - продавчині певно дуже хотілось хоч з кимось порозмовляти за цілий день. - Відьом в столиці дефіцит, тому навчити мене нікому. Всі працюють на владу, або тримають власні крамниці.

- Це сумно, - відповіла на автоматі не відриваючись від трав. Я дійшла до незнайомої трави з назвою чорна смерть. 

- Мене доречі Елізабет звуть. Але друзі називають Лізі. - мило посміхнулась дівчина. 

- Кара, - відповіла направляючись до дверей. заводити друзів чи знайомих мені нема потреби та і купувати не стала, все одно немає грошей. 

- А може ви навчите мене зілля готувати? - неочікувано запропонувала Лізі. 

- Я не місцева, - моя рука потягнулась до дверної ручки.

- Я заплачу, - Елізабет швидко вийшла з-за прилавку в моєму напрямку.

Гроші? Гроші я люблю. А хто їх не любить? Та і доступ до рідкісних трав в мене буде. Принаймні на декілька годин, поки Роуз в академії. Моя рука потягнулась до листка на якому акуратним почерком написано назви десяти зіль. 

А можливо…

- Навчу де чому, - посміхнулась та висунула умови. - Але мені потрібні твої трави для власного користування. 

- Не питання, - Елізабет заплескала радіючи, наче дитина. 

Вона підійшла до дверей зачинила їх та повернула вивіску. 

- Ходімо нагору, в мене там квартира, - махнула рукою вона заходячи за прилавок опускаючи зі стелі сходи. 

Обережно піднімаючись я не знала чого очікувати. Але перед моїм носом була невеличка студія з кухнею, ліжком та головне приголоммшивим виглядом на академію Бонавентури.

- Ось, - відкрила всі шкафчики з травами Лізі та засіяла в посмішці. 

- Почнемо з найлегшого, - почала я, оглядаючи вміст шафок. - Аромат кохання. 

- Я думала зілля правди найлегше там тільки п’ять інгредієнтів, - обурилась травниця. 

- Тому воно й не вийшло в тебе, - хмикнула діставши трави для зілля. - За продавання зілля правди можуть дати термін від двох років, а за його використання на комусь від чотирьох. Тому в цих книжечках, - я тицьнула пальцем у її не зовсім свіжий підручник. - Для маркетингового ходу напишуть зілля правди, але воно буде як тухлі яйця. 

Лізі змінилась в обличчі. Її милі риси стали враз похмурими, а погляд опущеним. 

- Почнемо? - не звернула уваги на її пригнічений стан. 

Зазвичай зілля готуються в спеціальних казанках, але в Лізі були дві червоних каструлі. Це звісно не критично, але в таких каструлях на дні є залишки попереднього зілля і вони змішуються з новим.  Після кожного зілля, каструлі слід дезінфікувати розчином акватису, це такий спеціальний розчин, який деактивує зілля, на відмінну від казанків, які роблять це автоматично, як тільки виливається старе зілля. Тому і в Лізі не виходило створити щось з її прекрасних трав. 

- По черзі добавляй волошки, чайну троянду та насіння полуниці, - почала я показувати, як робити. 

- Але тут написано, - вона поглянула то на мене то на підручник. 

- Хочеш аромат відходів? - риторично запитала та закрила її підручник. 

Лізі зробила усе, як я сказала. 

- Далі засушені квіти жоржини, запам’ятай обов’язково засушені, - продовжила я, слідкуючи, як Лізі наполегливо намагалась зробити копіюючи мене. - Та наостанок для приємного арамату самого кохання - кріп.