Розділ 57

Піднявшись на другий поверх, я намагалась не показати  вигляду стурбованості. Слова Асмодея неабияк примусити задуматись.

- Хаоса лисого, - вилаявся Енді Моріс дивлячись в екран та мої думки враз перемикнулися.

- Детективе, - грізно глянула на нього Лізі. - Не лайтесь. 

- Не те слово! - підтримав його Дені.

Пришвидшивши крок я опинилась біля телевізора.

Лізі вже встигла накрити невеличкий стіл, поряд з диваном та телевізором, на ньому були закуски та декілька бокалів шампанського. Салату олівʼє не було. Схоже в столиці не визнають цієї страви.

Енді злегка розкинув ноги по один бік дивану, Лізі соромʼязливо сіла на інший бік, а Дені взявши смаколики сів посередині. Мені залишалось місце на підлозі і я відразу ж там сіла та взявши келих затамувала подих в передчутті.

На арені для третього та останнього випробування панувала атмосфера небезпеки та адреналіну.

Всі студенти знаходились навколо магматичного озера, що оточував лід. Це все створювало враження зіткнення двох стихій - холод та вогонь. Розпечене полумʼя, що підіймалося, освітлювало навколишні скелі, а холодні вітри які дмуть на студентів, створювали крижану пастку.

Та це ще не весь підступ.

Кожен учасник вбраний в однаковий темний костюм, який захищав від вогню та холоду. Та на мій подив ніяк не можна було відрізнити хто під костюмом.

Деякі виглядали більшими,  деякі меншими, але хто ж з них хто? Навіть голова одягнута у спеціальний шолом.

- Вітаю учасників, - в екрані зʼявився таємничий незнайомець. - Вітаю тренерів, усіх присутніх в залі, - на цих словах в екрані зʼявилась зала для огляду турнірі. - І дорогих глядачів, - таємничий чоловік знову зʼявився в екрані.

Доволі привабливий зовнішній вигляд, викликав враження впевненого та загадкового чоловіка. Темне, трохи хвилясте волосся в поєднані з густою бородою підкреслював його сильний та доволі мужній образ. Глибокий погляд, чоловіка, який витримав доволі довгу паузу, виражав досвід та мудрість, я навіть помітила приховану печаль.

Одягнений чоловік у темний костюм з білою сорочкою, він виглядав класично та водночас вільно, ніби не привʼязаний до формальних обмежень.

- Спершу я представлюсь, - продовжив він. - Я Лукас Рейнвуд, ректор академії Візардсон, точніше зараз Ваглес, - мовив він це так, наче зміна назви академії йому не по душі. - Та сьогодні я буду в ролі організатора та своєрідного ведучого.

Дивно, я його зовсім не памʼятаю на турнірі. Та й зараз дивлячись передачу помітила, що він сидить в окремій кімнаті, а не в залі разом з усіма тренерами та глядачами.

- Отже, у цьому випробовувані, останньому і найважчому, учасники не бачать і не чують одне одного, покладаючись лише на відчуття присутності ворога. Командні змагання вже в минулому, і на даному етапі потрібна лише перемога. І щоб це відбулось, учасники мають зіштовхнути суперника до магматичного вулкана, щоб завершити дуель. Ну, що ж, нехай переможе найкращий, - кинув наостанок Лукас та екран знову змінився на поле битви.

Перші двобої спалахували з шаленою швидкістю. Кожен учасник кидався вперед неначе вихор, сплітаючи магію і фізичну силу в смертоносний танок. Один за одним студенти тонули в магматичній лаві та залишалось все менше та менше учасників.

Удари сипались без зупину, а лід під їх ногами тремтів від потужних вибухів. Полумʼяні закляття проносились ареною, розриваючи кригу й утворюючи тріщини, з яких виривалися глибокі клуби.

Ось один учасник створив таку тріщину і силоміць засунув туди іншого учасника, вражений перемогою підняв руки вгору та не встигнувши зрадіти, інший учасник кинув у нього темну потужну енергокулю, яка збила його з ніг.

Все відбувалось настільки стрімко, що будь-які мої спроби зрозуміти хто є хто були марними.

Лід під ногами магів стрімко ламався і зміщувався, створюючи небезпечні пастки, в які необережні студенти провалювались і вибували з випробування.

Я помітила силует дівчини, яка діяла доволі знайомо. Вона показувала високі результати протягом всього випробування, але бʼючись з кремезним учасником, вона все більше попадала під удар. Було видно, як дівчина намагалась зібрати останні сили, але її тіло навіть через костюм тремтіло.

- Вона від холоду так? - нахмурився Енді, дивлячись, як дівчину трясе.

Я сіла ближче до екрана.

- Схоже на… - я закусила губу, розуміючи, що просто зараз нападник цієї дівчини зіштовхне її у магічну лаву. - Перенапругу, - на цих словах дівчина впала вниз головою.

- Самотня, недосвідчена відьма у бурхливому морі ворогів, Вона була непохитною скелею на яку розбивалися хвилі страху та відчаю, - зробив оцінку детектив.

Я мило йому посміхнулась. Аманда дійсно добре билась, якби не її перенапруга, я б не здивувалась, що вона опиниться в рядах кращих.

На полі залишилось пʼять учасників по різні боки, вони були виснажені й стомлені, але адреналін в їх крові не давав їм здаватись.

Та зненацька оглушливий звук рогу заставив студентів зупинитись.

- Увага глядачі, - зʼявився Лукас Рейнвуд, його легка посмішка була загадковою, як і він сам.