Розділ 55

Хочете мене вигнати з турніру? Хочете, щоб мої студентки залишились без тренера? Без наставниці? 

- Та, будь ласка! - кинула я валізу у відділ багажу та поклала зверху чохол від сукні. Її я купила спеціально для балу, який мала б відвідати по завершенню турніру. - Я поїду, ваша величносте, - скривилась я та сіла на ліжко в просторому купе, яке обрав Майкл. - Хаос вас хай забере!

Наостанок я все одно примудрилась виставити ультиматум і надіюсь король справедливо вчинить. Я хотіла, щоб Олівію все ж поновили, адже вона прекрасно себе показала. 

Згадуючи розмову, яка відбулась вночі, я не могла з впевненістю сказати, що король прислухається. Але на мій подив, мене підтримала Меліна і Вівʼєн, нагадавши королю, що Олівія все ж таки жертва і вона не повинна страждати через того покидька.

Я глянула у вікно та мої думки враз змінились. Мене проводжали бабуся та мама, які стояли з похмурими поглядами, їм так і ніхто не розповів чому ж мене вигнали з країни Ваглес. Цілу дорогу до вокзалу вони намагались в мене вивідати бодай щось, але на щастя я була зайнята братом. Малий Дені Бенет. Кароокий пʼятирічний хлопчина з довгими віями, що надають йому чарівного і невинного вигляду. Світло-каштанове волосся в мого брата було скуйовджене, навіть попри усі зусилля моєї мами. По дорозі до потягу, Дені все не вгамовувався і розпитував у мене про те, як я змогла так круто за його словами підготовити Олівію. Схоже ця студентка йому запала в душу. Він дуже допитливий і розумний, як для свого віку та на жаль багато часу на спілкування в нас не було. 

Граційне відкривання дверей витягло мене зі спогадів. 

- Вітаю, - лілейним голосом мовила Меліна та поставила невеличку валізу білого кольору під сусіднє ліжко. 

Зовсім забула, що Майкл відрядив нас обох додому. Як він сказав для конспірації. Король країни Ваглес не мав здогадатись, хто саме з нас володіє мечем сили трьох. І зрозуміло, що Меліні це не сподобалось. Хоча її манери цього не показали та сперечатись з Майклом вона не стала.

- Угу, - лише відповідає їй, повністю розвернувшись до вікна та махаючи своїм родичам.

Невже Майкл вирішив познущатись? Взяв білети мені поруч зі своєю колишньою та ще й проводжаючи нас з посмішкою побажав Меліні гарної дороги. А мені…

Я стиснула зуби та набрала в груди повітря. 

Мені ж він побажав «Не влізь в чергову біду, Каро Бенет». 

Потяг рушив та Дені не переставав махати та посміхатись. Це було настільки мило, що я не відразу помітила, що його рухи аж надто одноманітні.

Я притулилась ближче до вікна та ми вже почали виїжджати з вокзалу. 

Я похитала головою. Певно здалось. Останнім часом мені все здається дивним. 

- У кожному краєвиді є своя магія, - голос Меліни заставив мене повернути до неї погляд. Вона зачаровано дивилась у вікно.

Ми проїжджали вже знайомі мені засніжені вулички та будинки. Хоча вдень вони не так яскраво світились, але все ж були чарівними. 

- Ця магія здатна захопити серце, - промовила вона та повернула блакитні очі, наче дорогоцінний діамант Хоупа*, до мене.

Ось до світських бесід з колишньою мого… я на мить задумалась, який в нас статус тепер з Майклом. Ми так і не обговорили останні події. Та зараз не про це голова має боліти. Врешті я не готова з нею ніяку бесіду вести. 

- Краєвид наповнений тишею це найкращі ліки, - з натяком відповіла їй. 

Меліна зненацька посміхнулась своєю найщирішою посмішкою. 

- Я тебе недооцінила трохи, - її голос не змінився, був таким же мʼяким та приємним та моє передчуття давало зрозуміти, що дівчина зараз буде говорити доволі не приємні речі. - Ти не тільки сильна відьма, ти ще й сильна жінка. І судячи з цього тебе вже й не так просто завоювати. Не заздрю я тим кому ти сподобалась. 

- Сприйму за комплімент, - дивилась їй прямо в очі, даючи натяки, що розмова не по душі. 

Меліна пересмикнула плечем та хотіла ще щось додати, але різке відкривання дверей не дали їй цього зробити. 

- Кара Бенет! - гучно мовив провідник важко дихаючи. 

Ми враз перемістили погляди на нього. Однією рукою він тримав двері, а інша була захована від наших очей. 

- Ми зловили порушника, - трохи віддихавшись промовив літній чоловік з сивою борідкою. - Він стверджує, що ваш брат. 

Я підскочила з місця наче ужалена та в цей момент просто з під його руки вислизнув хлопчик. 

- Ти поганий дядько, - по дитячому нахмурив носика кароокий хлопчина і поправив комір своєї куртки. 

- Дені? Що ти тут робиш? - швидко встала між провідником та молодшим братиком.

- Це незаконно перевозити малолітніх дітей без  опікуна та ще й без білета! - не повністю заспокоївши дихання мовив провідник.

Я грізно глянула на Дені, який під моїм поглядом опустив стидливо очі. 

- Опікун є, - здалась я та промовила до провідника. - А на рахунок білета, то до шести років, якщо я не помиляюсь білет не потрібен. 

- А документи? - нахмурився старий чоловік та глянув спершу на хлопчину, а потім на мене. 

- Я взяв, - радісно промовив хлопчик та почав щось шукати в кишенях. - Ось, - протягнув він папірець. 

Провідник уважно прочитав усе та передав мені злегка пошарпаний документ, який засвідчує особу Дені. 

- Гарної дороги, - без любʼязності промовив чоловік та дверцята купе зачинились з доволі гучним гуркотом. 

- Добре, що документи залишились в цій куртці, а то навіть не уявляю, що б мама зробила, якби мене вигнали з купе, - Дені нахмурив носика та сів на ліжко купе. 

- Ти що тут робиш? - нагадала йому, що зараз брату не тільки про маму хвилюватись треба. 

Меліна не видавала ні звуку, лише з неприхованою зацікавленістю дивилась на вельми цікаву ситуацію.

- Я думав тобі буде приємно їхати не одній, - відповів він та зняв куртку. - Та і мені цікавіше буде побачити твою класну академію Банашури. 

- Бонавентури, - присіла до нього, повністю зрозумівши, що навіть не знаю, як реагувати на цю ситуацію. - Як ти взагалі пробрався сюди? Я ж бачила, як ти махав та проводжав мене.