Розділ 54

Стоячи біля дверей викладачки Леслі, я намагалась згадати всі деталі того вечора, як опинилась в академії Ваглес. Та кожного разу, як в голові спливали картинки, моя голова починала боліти. 

Я знову постукала та не отримала відповіді.

Безнадійно видихнувши я здалась. Певно Вівʼєн спить. І на що я сподівалась?

Зненацька мій телефон завібрував та я підскочила на місці. 

Хто телефонує опівночі? 

- Вівʼєн? - округлила я очі, дивлячись на телефон та натиснула прийняти виклик. 

- Каро привіт, надіюсь не розбудила, немає часу пояснювати, але тобі потрібно зʼявитись в ректораті, це в головному крилі академії, - швидко затараторила вона. - І швидше будь ласка. 

Я не могла вставити навіть слова, лише дивилась на тьмяне світло коридорів. 

- Я сподіваюсь ти вже йдеш! - з натиском мовила вона, не чуючи від мене ні звуку. 

- Йду, - нарешті відповіла та швидко поклала слухавку. 

Ще не чула Вівʼєн такою стривоженою.

Я мало не зібралась на біг, відчуваючи, що ситуація більш ніж важлива, а скоріше всього екстрена.

Надіюсь з Вівʼєн все гаразд, - крутилось в моїй голові, доки пришвидшеним темпом вибігла з прилеглої частини в академію. Добре, що академія Ваглес немає таких заборон, як наша Бонавентури. Бо інакше я б не змогла так вільно розгулювати вночі територією.

Зайшовши в головне крило, мене ніхто не зустрів. Студенти, як і викладачі вже спали. А охорони академія майже не мала. Тому не дивно, що я залишилась непоміченою.

Я заозиралась. 

Ще б знати де той ректорат. 

Та довго стояти не довелось, кинувши око на всі кабінети, тільки з одних дверей пробивалось світло. Я почула тихий та спокійний голос Вівʼєн, та видихнула, зрозумівши, що з викладачкою все гаразд. 

Повільно відчинивши важкі деревʼяні двері, метра три заввишки, я увійшла та розмова враз затихла. 

Величезний кабінет в білосніжних тонах, які наче виблискували. Стіл зі світлого дерева посередині, гарно прикрашаний новорічним дизайном. За ним вже сиділа Вівʼєн, слух мене дійсно не підвів, вона була в довгому халаті з чорного атласу, певно її також викликали в не підходящий момент та неподалік від неї був…

Майкл. В своїй звичній формі темного кольору, наче знав, що його ось так зненацька попросять прийти на бесіду.

Моє серце пропустило зайвий удар. 

Він злегка повернувся та кинув порожній погляд, від якого стало надто нестерпно.

- Доброї ночі, - впевненим тоном мовила третя людина. Це саме той володар неземної краси. з сяючими смаргодовими очима, які були весь цей час спрямовані на мене. А я навіть не помітила, безглуздо витріщаючись тільки на Майкла.

Король був у сірій сорочці, ґудзики якої вирішив до кінця не застібати, та з під неї виглядало доволі привабливе тіло чоловіка. 

- Ваша Величність, - швидко присіла в кніксені, хоча це вийшло доволі недолуго, зважаючи на весь спектр моїх хвилювань та емоцій. 

- Вам обом доброї ночі, - добавив Еліан Дарквуд. 

Я нахмурилась, не зрозумівши до кого ще говорить король країни Ваглес.

Повернувши голову в бік я побачила світловолосу і дуже знайому жінку. 

Впевнено крокуючи, наче граційна лань, Меліна Кларк у вишуканому вбрані бірюзового кольору пройшла просто повз, наче мене і не було.

- Доброї ночі, ваше величність, - ніжним голосом мовила Меліна. Її голос звучав наче щось неземне, схоже на теплий вітер в кінці літнього вечора. 

Вона впевнено присіла в кніксені вітаючи короля і посміхнулась присутнім, в цей раз не забувши повернутись до мене. Її блакитні очі зустрілись з моїми. Здавалось вона посміхається всім тілом навіть очима. 

Поза межами моїх ревнощів, мушу визнати, вона дійсно вміє справляти враження. 

Меліна сіла між Майклом та Вівʼєн та всі враз повернули погляди до мене. 

Я зрозуміла все без слів. Без грації, навпаки доволі швидко сіла по інший бік від Майкла та стала чекати. 

Чого очікувати від цієї зустрічі не знала. Та лише знала, що буде напружено. Для чого королю всі ми тут? І головне для чого тут ця Меліна? Ця колишня Майкла, яка…

Король країни направив згусток магії та деревʼяні двері закрились, витягуючи мене з гнітючих думок.

- Вам всім цікаво чому ж ви тут, - оглянув Еліан мене, потім Майкла і закінчив на Меліні. Чомусь проігнорувавши Вівʼєн. 

Я намагалась розгадати щось по його мімці, але на смаглявому обличчю не було жодних емоцій.

- Влада, дивна річ, мої запрошені гості, - король перемістив погляд на Майкла. - Я розповім вам одну загадку, на яку ви втрьох дасте свої роздуми. 

Сяюча посмішка осліпила короля, коли він побачив наші здивовані і трохи похмурі погляди. 

- Троє впливових осіб сидять у кімнаті, - почав загадку він. - Творець, король і багатій. Між ними стоїть звичайний простолюдин-найманець. Кожен з впливових осіб наказує простилюдину вбити інших двох. Хто виживе, а хто помре?