Розділ 53

- Знаю ти чуєш мене, - ніжно гладила каштанове волосся з рудим відтінком. - Зовсім скоро ти отямишся, я впевнена. А зараз маєш боротись, магія може бути сильною, але твоє бажання повернутись має бути сильнішим. Ми всі чекаємо на тебе, - я торкнулась чола дівчини. - І ти знову засіяєш нам. Тукрокс разом з тутешніми цілителями роблять усе можливе. Ти тільки тримайся, чуєш мене? І знову повернешся у наш світ. Принаймні вони мені обіцяли. Доля обіцяла та і Хаос…

Я важко видихнула. Творчиння хотіла, щоб я підкорилась, та і Хаос хотів це і я зробила все, що вони вимагали. Та Ліліана не прокидалась. Вона впала в кому і хто зна чи студентка відновила памʼять. Чому так відбулося в мене були лише здогадки. Доля перестраховувалась. Вона хотіла ще чогось від мене і тепер мала вплив. 

Я підвелась та намагалась чим тихіше пройти до дверей. 

В палаті було двоє моїх студенток. Олівія тихо сопіла навпроти ліжка Ліліани, повернувши голову до стіни та тьмяне світло освітлювало її помірне дихання. А за вікном стояла вже давно темна зимова ніч, яка була схожа на чорнильне море, що розлилося по землі, поглинаючи усі ознаки життя.

- Він відмінив одруження, - за крок до виходу почула хриплий голос Олівії, який заставив мене зупинитись. - Мій батько був сьогодні і сказав, що відтепер будь які звʼязки з родиною Бейдж неможливі. 

Я повернулась та побачила, що студентка не спить та дивиться прямісінько на мене. Вона виглядала стомленою та змученою, але подарувала мені найщирішу свою посмішку.

- Я рада це чути, - відповіла їй також усміхаючись. 

- Розповіла йому усе, що зробив цей покидьок Роджер і батько вперше за багато років обійняв мене. Це звісно приємно, але жалість мого тата надто нестерпна, - Олівія піднялась на лікті та поправила ззаду подушку, щоб зручніше вмоститися. - Не думаю, що це надовго його зупинить в пошуках кращого нареченого, але надіюсь він буде більш вибагливим, - Олівія хмикнула. 

Наскільки вона мужньо сприйняла цю ситуацію. Дівчина сильна, як тілом так і духом і це вражає. 

- Та ти не з тих, хто так легко здасться, - підмигнула їй. 

- Одруження це взагалі не для мене, - студентка безнадійно розвела руками.

- Навіть з тим самим? - з натяком мовила до неї, стоячи біля дверей. 

Олівія закотила очі, розуміючи на кого я натякаю. Того хто засипав її палату квітами та вимагав у цілителів дозволу, щоб вбити Роджера. Так, це був Георг. Взнавши, що Олівію забрали на перевірку у лікарню, він наплював на усі заборони та відправився до неї. І хоча зі студенткою все гаразд, він разом з її батьком наполягли, щоб вона зосталась під наглядом ще хоча б на ніч. 

- Якщо після цього турніру мене не запросять до ордену, - Олівія награно безнадійно видихнула. - Так і бути, одружуся з Колвілом і стану його кошмаром. Він ще пожалкує, що закохався. 

Я щиро засміялась. Можливо одруження це не для неї, але почуття до Георга вона все ж мала справжні і хто зна, можливо Майкл Арден під впливом Георга зможе виділити одне місце для Олівії Лайон. І чомусь я впевнена, що зробить це з задоволенням. Все ж таки вона показала силу, неабиякий розум та кмітливість. Від тендітної дівчини, яка змалечку оточена грошима і надмірною батьківською любовʼю, цього ніхто не очікував. Я дуже пишалась своєю студенткою і те, як вона виросла на моїх очах за пів року, хоча її вибуховий характер все ж не змінився.

- Ви говорили про творців, - згадала Олівія приватну бесіду з Ліліаною. Вона не мала цього чути, або ж принаймні зробити вигляд, що не чула. - Ви з ними контактуєте? 

Зі словом «контактуєте» мене аж пересмикнуло. Хаос зник з тіла Вільяма відразу після поцілунку. Я не хотіла згадувати це, а ще більше не хотіла згадувати спустошений погляд Майкла. Ми не обговорювали це з бойовим магом, та і зізнатись я не знала, що сказати.

Я свідомо піддалась Хаосу, і була впевнена, що це рішення було правильним. Звідки взялась ця впевненість не могла відповісти, але знала, що іншого виходу немає.

- Це була метафора, Олівіє, - збрехала їй. - І доречі приватні розмови це про повагу до особистих меж. Все, що сказане не було призначене для чужих вух. 

Студентка зніяковіла та швидко забрала цей винний погляд. 

- Я вам дякую, наставнице Бенет, - посерйознішала Олівія. - За те, що повірили в мене, за те, що турнір я хоч і провалила та зробила це так, що про мене ще довго будуть памʼятати. 

- Та я надіялась тебе побачити в трійці лідерів, - підмигнула їй та хотіла повернутись до дверей, адже розмову начебто закінчено. 

- Якби не Роджер я там би і була, - пожвавлено відгукнулась вона. - І дякую за карму. 

- За що? - моя увага повністю повернулась до студентки. 

- Вважаю зілля карми це ваша ідея, - Олівія перейшла на шепіт. - Я помітила, що Роджер або під невезінням, або під впливом паскудної своєї ж карми. Не знаю як, але дякую, без цього я б так легко не відбулась. 

Я нахмурилась. В моїх планах дійсно було використати зілля карми для Роджера. Ввечері перед самим турніром, я навіть зготувала зілля та направилась до кімнати колишнього нареченого Олівії. 

Я покоперсалась в памʼяті. 

Памʼятаю коридори, темну кімнату Роджера. Я входила до нього та його здивований погляд. Він подумав, що я Олівія, адже ми трохи схожі з нею, особливо в легкому мерехтінні ледь згорівшого смолоскипа, який висів над величнзним ліжком Роджера.