Розділ 51

Олівія. 

Георг ніжно гладив свою кохану по волоссю шепочучи якісь приємні слова, від яких, завжди холодна Олівія, червоніла та посміхалась. Тільки наодинці з ним вона могла бути собою. І лише турнір, дав їй зрозуміти, наскільки Георг для неї важливий. 

- Гей! Хто небудь! - вигукнув голос Ліліани та Георг різко підвівся з місця, мало не впустивши Олівію. 

- Йди до неї! - схвально мовила студентка Лайон. - Ти їй зараз потрібен більше чим мені. 

- Впевнена? - Георг стурбовано глянув на грудну клітину Олівії. 

- Невже ти так не віриш в мене? - закотила очі Олівія. 

Георг без роздумів направився до дверей. Олівія посміхнулась, зрозумівши, що зробила добре діло. Її погляд блукав підлогою в хвилюванні за Ліліану та зачепився за зілля зцілення просто поруч біля неї, яке належало студенту Колвілу.

- Георгу! - викрикнула Олівія та він не звернув уваги, зачинивши двері. Це було зроблено ненароком чи спеціально, Олівія так і не зрозуміла.

Вона взяла пляшечку та уважно покрутила її в руках.

- Та що зі мною тут станеться?! - мовила сама до себе Олівія, намагаючись запевнити, що тут у розбитому літаку вона в безпеці. 

В повній безпеці і повністю контролює ситуацію. 

Важкі кроки пройшлись літаком та Олівія стурбовано глянула в бік шуму. 

- Георгу? - промовила вона та серце забилось у неприємному передчутті. - Це ти? 

Вона не чула звуку відкривання дверей, отже той, кому належали кроки, чекав поки вона залишиться одна. 

В напівтемряві, яку освітлювало лише тьмяне світло з вулиці вийшов голем. Величезний льодяний голем.

Він зупинився за декілька кроків від дівчини та гучно заревів. 

- Демон! - Олівія спробувала піднятись та біль в ребрах не дав цього зробити. Її погляд впав на пляшечку з зіллям зцілення та вона без роздумів спустошила її.

Миттєво по тілу пройшлось тепло, наче в зимовий вечір випито гаряче какао, яке зігрівало не тільки тіло, але й душу. Олівія відчула, як тіло наповнилось силою та почало поколювати в ребрах.

Клац. 

Зненацька студентка Лайон почула збоку гучне клацання та повернула голову. 

Біля дверей, наче у дежавю, стояв Роджер. У теплій формі темно-коричневого кольору, нагадувавши самі знаєте що. Він закрив двері з середини. 

Його посмішка була бридкою і лукавою, з легким натяком на презирство, наче він був упевнений, що знає, те чого інші не помічають. 

Та головне він був без своїх обладунків, які могли розвіювати магію. Це дало надію дівчині. 

- Ти як маніяк чекав весь цей час? - фиркнула дівчина та активувала енергокулю. 

- А ти випила води хороброї? - Роджер ні на мить не злякався, навпаки посмішка стала ще ширшою. 

Олівія замахнулась та кинула енергокулею. Голем швидко опинився перед нею, приймаючи удар на себе. 

- Хіба так зустрічають нареченого? - Роджер голосно зацокав язиком. - Золотко моє, зараз я тобі покажу, як потрібно битись, ти ж сама напросилась, - кутики його губ смикнулись.

Хитрі очі Роджера прищурились, а голем в цей момент накинувся на бідолашну дівчину, яка сиділа на підлозі. 

Мить і голем з тріском вдарився у стіну із пітьми, яку створила Олівія. Голем почав колотити по щиту своїми великими льодяними лапами, які були схожі на ведмежі.  

Кожен його удар зміцнював холод навколо та Олівія помітила, як літак почав обростати льодом, а зокрема й замок дверей, які вона не зможе відчинити. 

Вона розуміла, що з такими умовами її магічна сила довго не протягне. 

Перемістивши щит з пітьми, вона притиснула голема та Роджера до стіни, швидко зробивши ще стіни з боку. 

Єдиний вихід був бігти. Зазвичай в кабінці пілота є також вихід, тому Олівія тримаючи завісу швидко побігла вперед. В надії, що туди холод голема не потрапив. 

- Золотко моє, ти вже не маєш шансів, - кинув їй Роджер, а голем в той момент зробив ще один удар по щиту. 

Олівія не звертала увагу на цього покидька. Єдине, що їй було цікаво, чому Роджер сам не бʼється? Чому використовує голема?

Крізь холод вона бігла уперед, намагаючись не звертати увагу на обмороження кінцівок. Єдине було добре, вона майже не відчувала біль в реберах, як і свого дихання.

Холодне повітря полонив її легені та в очах почало плисти. Та здаватись не можна. Хто зна, що зробить з нею Роджер, коли побачить непритомною. 

Кабінка пілота була затісною та заповнена антикварними приладами. Обшивки стін майже не було видно, а шматок заліза, яке колись було кріслом, покрився льодом. 

Дверей в кабінку пілота не було, тому Олівія швидко опинилась в місці призначення. 

Холод дістався і до цього місця, тому її план правалився з тріском.

- Любиш гратись, - мовив голос Роджера. 

Серце Олівії шалено закалатоло. Вона знала, що стіна з пітьми вже розвіялась та він десь неподалік.