Розділ 49

Цілу ніч мені не давали спокою слова Хаоса, в тілі Вільяма : «Ви знаєте мої умови». І підсвідомість, як на зло показала поцілунок з творцем, як я його ніжно обіймаю за шию. Поринаю у пухкі губи, наче цілувала кохану людину.

Я спала сама у просторій кімнаті і навіть не було кому допомогти вийти з сонного паралічу. Від Майкла я переїхала у той день, коли вийшла з трансу. Абсолютно нічим не аргументувала свою поведінку та й він не наполягав, хоча й ночувала я у сусідній кімнаті.

Я точно впевнена, що цей сон це витівки Хаосу. Нізащо більше не дозволю йому торкнутись себе!

Я зціпила зуби та закрила очі, спробувавши відволіктись на планшет. Кожному тренеру дали прототип великого екрану, але на маленькому планшеті і тренеру показували лише його підопічних.

Нас знову посадили на іменні місця у залі. Тільки в цей раз, усі тренера сиділи поруч, в одному, довгому ряді. Біля мене була незнайома молода жінка в жовтій накидці та чоловік середніх років, який доволі часто смикав ногою, що дратувало. З правого боку, за незнайомцем, сидів Майкл. Він сухо привітався зі всіма та переключив погляд на екран. 

Учасники турніру вже вийшли з контрольованого сну. Хтось тримався команди, як мої дівчата, хтось організував невеличку групку, а хтось поодинці проходив далі випробування. 

Вони опинились у засніженому гірському лісі, де природа обіймала тишу та спокій. Мої дівчата, разом з командою Майкла, були неподалік від напівзруйнованого, засніженого літака. Його металевий корпус був вкритий снігом, ніби злився з навколишньою білизною. Важкі дерева оберігали цей уламок від непроханих очей, створюючи відчуття, ніби час там зупинився. 

- Вітаю учасники, - мовив гучний голос Вільяма Хаса, від якого відчула раптову тривогу. Серце почало битись швидше, а дихання стало прискореним. 

Я навіть боялась повернутись до нього, щоб знову не зустрітись з підступним поглядом. 

Дівчата в екрані на мить застигли уважно слухаючи привітання. 

- Настав час другого етапу, - зробив театральну паузу Вільям. - Випробування демоном, а саме демоном страху. 

Люди в залі почали перешіптуватись та хтось навіть спонтанно ойкнув. 

- Єдиний спосіб подолати страх - це зіткнутися з ним, - продовжив Хас. - Також у кожного учасника є великий бонус. Вам на браслет може прийти повідомлення з підказкою від вашого тренера, але тільки одне. Та будьте пильні у страха великі очі. 

Мікрофон було вимкнуто. 

Я поспішно одягнула навушники, які йшли в комплекті до планшету та спостерігала за діями моєї команди та Майкла. 

- Нам потрібна їжа, - мовив Георг, ніжно обіймаючи Олівію на сирій підлозі літака. - В когось є ідеї? 

- Їжа? - фиркнув Ян Теренс, спершись на вогку стіну уламків літака. - Десь тут ганяє голем, а по нашу душу вже направляється демон страху! Як ти можеш думати про їжу?

- Нам потрібні корінці рослин і  Вакциніус, - невпевнено мовила Аманда, згадуючи мої уроки виживання. 

На душі стало так приємно, від того, що урок вони все ж таки засвоїли і не дарма. 

- Що за манна? - огризнувся Ян. - Ваша наставниця, якби вчила вас битись, а не вакцинімам, то ми б вже вибрались звідси. 

- По перше Вакциніус, - поправила його Ліліана та встала з мокрої підлоги, обтрусивши свою форму. - Лікарська рослина. По друге Теренс, наша наставниця перша, хто змогла безпосередньо домовитись з демонами для нашої практики з прийнятними умовами для обох сторін. - Ліліана високо підняла голову та підійшла до нього, обдивившись його зверхньо з ніг до голови. - І нагадати тобі, яка команда після нас, билась з цими демонами? Ваша! 

Ян Теренс помітно смикнувся та скривився. 

Згадуючи студентку Нокс на перших заняттях і не скажеш, що це саме та дівчина. В спортивній теплій формі, без двох косичок, вона дійсно виглядала впевненою. Та й її внутрішній світ змінився. Можливо це ще повʼязано з силою, яку їй передав Тукрокс.

- Думаєш ти можеш торкатись мене і ти непереможна, Нокс? - зціпив зуби Теренс та впевнено ступив крок до неї. 

Ліліана злегка напружилися. 

- Так ось, я також маю секрети в рукаві, - він різко взяв її за руку та стиснув. 

Дихання Ліліани помітно пришвидшилось. Вона явно не чекала такого. Вона спробувала відсунути руку, але Ян тримав досить міцно. 

- Ти… ти… - намагалась видавити з себе Ліліана. 

- Демон? Відьмак? Це ти хотіла сказати? - оскалився Теренс.

Її кістки на пальцях побіліли, а в очах зʼявився страх. 

Майкл неподалік від мене проскрипів зубами. Я глянула на нього та побачила, що він почав набирати швидке повідомлення. 

- Досить! - зненацька мовив гучний голоса Деймонда Трейсі. 

Ліліана скориставшись ситуацією різко висмикнула руку. Відчувши свободу вона відступила декілька кроків назад, намагаючись швидше відійти від студента.

- Що ти собі дозволяєш Теренс? - Деймонд опинився перед його очима. - Не смій більше торкатись її! Ти зрозумів? 

- Ти не знаєш, що вона зробила! - намагався виправдатись Ян.