Розділ 48

Величезна зала, зі стелею, що здавалась безкінечною і підтримувалась лише величними колонами. Стіни вкриті панелями зі світлого дерева, майже білосніжного кольору, прикрашеними різьбленням. 

Посередині зали височів гігантський екран, виконаний з прозорого магічного матеріалу, настільки майстерна робота, що при першому погляді я буквально рот відкрила. Зі всіх боків екран випромінював мʼяке світло, що підкреслювало його розміри та важливість. 

На екрані транслювався турнір, що захоплював усіх глядачів. Людей була тьма. Настільки багато, що вони почали зливатись. 

Вони сиділи навколо екрану в декілька сотень рядів, на зручних кріслах з оксамитовою оббивкою, темно синього кольору. Їх обличчя світилися зацікавленістю та захопленням, а очі невідривно слідкували за тим, що відбувається на турнірі. 

В день турніру отримала повідомлення від бабусі, що вони з мамою і новоспеченим братом вже в залі і не дочекаються зустрічі. Та знайти я їх у натовпі не могла, та й не на часі.

Мене посадили на так звані ВІП місця, які були прикрашені та огороджені, де неподалік сидів розслаблений і задоволений Вільям Хас, який розмовляв з незнайомими для мене людьми. Також тут посадили усіх тренерів та викладачів представницьких академій.

В кожного було своє іменне місце. 

Я ж сиділа поруч зі своїми. З правого боку Вівʼєн Леслі, за, що дуже вдячна долі. А ось з лівого боку була Джина Брунс, яка знову робила вигляд наче мене немає. 

Весь турнір я дивилась тільки на екран, відчуваючи, як руки пітніють з кожним випробуванням лабіринту. 

- Голем? Він мертвий? - стривожено промовила сама до себе, спостерігаючи, як екран погас. 

- Не впевнена, - відповіла Вівʼєн. 

Джина хмикнула та оглянулась. 

Позаду сиділи тренера та викладачі, які перешіптувалися. Лише Вільям сидів з задоволеною посмішкою та підмигнув мені. Його зелені очі знову покорили погляд та він швидко відвернувся, дивлячись кудись подалі. 

- Чоловіки часто так роблять, - зненацька мовила Джина Брунс, дивлячись прямо на мене. - Зустрічаються з колишніми коханками. Освіжаючи спогади, ніби давні любовні ігри дають їм щось подібне до вічного права власності на партнерку. 

- Про, що ви, викладачко Брунс? - мовила я та Джина повернула погляд на того за ким спостерігала. 

Я мимоволі прослідкувала за її жестом. Та справа, на два ряди вище від мене, сидів Майкл, щось обговорюючи з прекрасною жінкою. 

Її світле, хвилясте волосся спадало на плечі, обрамляючи обличчя з високими вилицями та виразними блакитними очима, що дивились просто на Майкла, уважно слухаючи його. Вона була вишукано вбрана в темно-синю сукню, розшиту блискучими камінцями, що мерехтіли в світлі, мов зірки на нічному небі. На її грудях сяяв тонкий, золотий амулет, оздоблений витонченими візерунками, наче символ внутрішньої сили та таємничості, які вона носила в собі. 

- Хто це? - не могла відірвати погляд від бажаного чоловіка та жінки, яка чомусь здалась знайомою. 

Відчуття роздратування відразу полонило мене. 

- Меліна Кларк, - з посмішкою в голосі відповіла Джина. - Колишня Ардена. 

Меліна? Я нахмурилась ще більше. Це тітка Георга і по сумнісництві найбажаніша жінка, країни Ер? Я памʼятаю її з розповідей Хелени та Елізабет та бачила у прямій трансляції. 

Руки мимоволі стиснулись. 

Та, що ж це зі мною? Вони просто розмовляють, чому я так реагую?

- Джино! - різко вигукнула Вівʼєн. - Заради Смерті, помовчи!

- А що я? - байдуже знизала плечима викладачка. - Це ж не я, кручу задом перед чужими чоловіками? Хіба не так, викладачко Бенет?

Я нехотя відірвалась від парочки та повернула до неї погляд. Її блакитні очі зверхньо глянули на мене, натякаючи, що говорила вона зовсім не про Меліну. 

- Вирішуйте свої питання безпосередньо з опонентом, викладачко Брунс, - з легкою роздратованість мовила до неї. - Можливо дізнаєтесь багато нового, а не будите кидати пусті звинувачення. 

Джина поморщилась та мені плювати на її реакцію. Я поспішно піднялась зі стільця та направилась до верхніх рядів. 

Оминувши Майкла з гордо піднятою головою підійшла до Вільяма Хаса, який повільно повернувшись, посміхнувся до мене та зелені очі, які мов дорогоцінні камінці заблищали. 

- Хвилюєтесь за своїх студентів? - зрозумів він мій раптовий прихід. - Мені розповідали, як ви тісно з ними повʼязані. Пощастило ж їм з такою наставницею. Добра, уважна, чуйна та ще й красива та... 

- При всій повазі, Вільяме, де мої підопічні? - перебила  чоловіка, який схоже цього очікував. 

- В контрольованому сні, - мовив він та дістав з кишені невеличкий планшет на якому горіли маленькі точки, зеленого і жовтого кольору. - Ось бачите, з ними все добре. 

Я нахмурилась. 

- Коли вони пройшли крізь двері, їх відразу направили на інший етап, - почав пояснювати він, показуючи дві точки зеленого кольору підписаних, як Аманда Стоун та Ліліана Нокс та точку жовтого кольору з іменем Олівія Лайон. - Але зараз їм потрібен відпочинок, тому ми контролюємо їх сон у безодні. Ми підключились до їх браслетів та можемо відслідковувати здоровʼя учасників турніру. Як бачите з ними все гаразд, якби це було не так, вони б горіли червоним та їх би відразу дискваліфікували.