Розділ 45

Чому все так складно? - думала я, їдучи у просторому купе до академії Ваглес. 

Вигляд з-за вікна потягу, який мчить на шаленій швидкості крізь засніжені ліси, чарує своєю зимовою красою. Дерева вкриті білим снігом, тиша та спокій панують навколо, але не в моєму серці. 

Поступово пейзаж змінюється, схоже ми підʼїжджаємо. Багатоповерхівки, вуличне освітлення, самі будинки набагато вищі ніж в столиці Торіс, країни Ер. Вуличне освітлення, метушня людей і автомобілів, вітрини магазинів, які помітно навіть при шаленій швидкості потягу, прикрашені  до свят та турніру. 

Я глянула на Майкла, який лежав на верхній поличці купе та читав якусь книгу по бойовому мистецтву. 

Він мимоволі став частиною мене, він мій захист і опора. Але думка про те, що він не просто творіння Хаосу, він його сприймав за батька, пронизала мене болем і сумнівами. Невже мої почуття до нього лише маніпуляції Хаосу? Чи можу я довіряти своїм емоціям, своїм спогадам?

Я важко видихнула. 

Раптово навколишній світ почав розпливатися. Яскраві світильники потьмяніли, наче хтось зменшив яскравість, а затемнені контури Майкла та ліжок навпроти ставали все менш чіткими. 

Перед очима пробігли темні плями, які швидко поширювались, затоплюючи все навколо. Моє дихання прискорилось, а серце забилось гучніше. Ноги раптово стали важкими, мов свинцеві, і я не могла зрушити з місця. 

Густий сірий туман огорнув розум, всі звуки навколо здались далекими і приглушеними. 

Я відчула, як поступово втрачаю свідомість, наче її витісняло щось сильніше, точніше сказати хтось могутній.

Перед очима зʼявилось озеро на якому розрослись яскраво фіолетові квіти. Це саме те озеро, де можливо прочитати усі думки. Де ми з Майклом проводили тренування і звідки бойовий маг дістав для мене дорогоцінні квіти Німфеї. 

- Після твоєї смерті я створив це озеро, - зненацька зʼявився переді мною чоловік. 

Густе темно-сіре волосся спадало на плечі, обличчя обрамлене бородою, яка підкреслювала його сильні, мужні риси. Вираз обличчя був серйозний та задумлений, а сірі очі спрямованні вдалечінь, що додавало його образу загадковості, наче він задумався над серйозним питанням, або переживає глибокі емоції. Лляна сорочка, з під якої видніються сильні мʼязи приковувала до себе погляд.

Хаос.

Я відразу впізнала його. 

Він повернув до мене погляд та посміхнувся щирою посмішкою. 

Моє серце на мить зупинилось. Він дійсно чимось схожий з Майклом, але тепер я бачу суттєві відмінності і не тільки в їх зачісці. 

- Чого ти хочеш, Хаосе? - зібрала всю свою волю в кулак, намагаючись бути спокійною. 

Я розуміла, що я в своєрідному трансі, створеному творцем. 

Хаос наблизився до мене, його очі палали сірим, загадковим світлом. 

- Тебе, - мовив він тихо та знову подарував мені усмішку. - І тільки тебе. Ти навіть не уявляєш, що відчувала в минулому житті до мене. І не уявляєш, яке шалене в нас було кохання, - він хотів торкнутись мого обличчя та в останню мить зупинився. - Моя Діано, ти найкраще, що було в моєму житті. 

Я різко відсахнулась, відчуваючи, як серце стискається від страху. Він може зробити зі мною зараз, що завгодно. 

- Це немає значення, я зараз інша людина, - склала руки на грудях, щоб прикрити тремтіння. 

- Ох, Каро, бачу Майкл на тебе гарно вплинув, - Хаос зловісно посміхнувся, простягаючи руку до мене. - Майкл лише творіння моїх рук, через якийсь час він помре. Стане ніким для тебе, а ти так і залишишся моєю Діаною. Єдиною і справжньою жінкою у моєму не простому існуванні. 

Я відступила крок назад, намагаючись утрамитись від спокусливої магії творця, яка манила до себе. Щось схоже було, коли побачила скриньку Хаосу. 

- Не називай мене так, - відрізала я. - Мене звуть Кара і ти не зможеш нічого змінити. 

Хаос вмить опинився біля мене та нахилився до моєї щоки. Я відчула його гаряче дихання та палке бажання. 

- Проте ти можеш змінити, - його голос став тихішим і небезпечним. - Відкрий для себе почуття Діани. Почуття які ми ділили на двох. Ти згадаєш все і зрозумієш, що повинна бути зі мною. 

Його пухкі губи злегка торкнулись моєї шкіри та я відчула дещо тепле та приємне. Щось на кшталт дотиків Майкла. 

- Кохання Каро, - промовив шепотом творець, від чого моє тіло покотилось сиротами. - Це своєрідна теорія хаосу. Один швидкий погляд, одна усмішка, одне слово, або ж один невинний дотик, можуть назавжди змінити напрям життя.

- Навіщо ти це робиш? - тихо запитала я та відчула, як моє дихання мимоволі пришвидшується.

- А навіщо чоловік робить те, що не мусить? - видихнув він мені в обличчя палкою відповіддю. - Заради жінки. Заради того, щоб стати її чоловіком. 

Ніжні губи Хаосу затримались на моїй щоці та відкрили нові почуття до творця. Спокій, задоволення, яке розлилось по всьому тілу. Та врешті відчула його кохання. Щире та відверте. 

- І це лише дотик, - тихо промовив Хаос та знову обпалив мене диханням. 

Я глянула в його сірі очі, які більше не лякали, навпаки манили та просили піддатись.