Розділ 44

Ліліана Нокс.

Ліліана Нокс, світла магиня зі спокійним характером. Від неї ніколи та нічого не очікували. А, що ж можна очікувати від цих двох косичок та краватки, яка тільки й кричала про її невинність. 

Та її почуття і гідність були задіті. І, як кажуть, в тихому вирі… самі знаєте, що водиться. 

За декілька днів до відʼїзду, студентка Нокс контактувала з цілителем Тукроксом. В неї було дуже дивне прохання до нього на яке він не відразу, але все ж таки погодився. 

Та вигоду цілитель також мав, принаймні він приємно провів вечір з юною та невинною студенткою. Хоча й вже не така й невинна. 

Ліліана досі відчувала, як її тіло обціловував цілитель та ласкав в різних місцях. Так, він був в неї першим, але зізнатись він був доволі ніжним зі студенткою та вона навіть отримала задоволення від процесу. 

Поспішу розвіяти осуд цілителя, це не плата за його допомогу, це і є допомога. 

- Що ти робиш, Нокс, - завив від болі Ян Теренс, відчуваючи пекучий свербіж на руці, у одному з коридорів, академії Ваглес, названої в честь самої країни Ваглес.

Темний коридор був довгим та вузьким, з високими камʼяними стінами. Лише тьмяне світло, декількох факелів, розташованих на великій відстані, які Ліліана спеціально приглушила, пробивалось крізь густу темряву, кидаючи примарні тіні, які здавалися живими. 

На стінах висіли портрети колишніх викладачів академії Ваглес. Їхні очі ніби стежили за тим, що відбувається. Повітря було прохолодним та вологом з деякими нотами цвілі та старих книг. 

Коридор на період турніру був малолюдним, точніше сказати взагалі без людей. Це першим ділом і перевірила студентка Нокс, щоб зробити свою маленьку, але тріумфальну помсту.

- Ти противний покидьок, Теренс! - тихо, але впевнено мовила Ліліана та її руки перемістились до його шиї. Від болі Ян Теренс навіть пошевелитись не міг. - Думав, я пробачу те, що ти зробив? - вона сильніше притиснула руки до його шиї, абсолютно не відчуваючи болю від його магії, але він відчував її сповна. 

Ліліана дізналась, що цілитель вміє торкатись до магів Смерті та вирішила розпитати у нього про цю здатність. Говард бачачи наївність дівчини розповів їй, думаючи, що це потрібно для турніру. Та її плани були дещо іншими. 

Близьким контактом, він передав їй здатність торкатись темних магів, без будь якого болю для себе, але з проникливим та пекучим болем для самих магів Смерті. 

- Як ти це робиш? - прохрипів Ян Теренс. - Без.. без шкоди собі…

- Ти наслав на мене невезіння! Ти зробив мені боляче! - ігнорувала його запитання Ліліана. - Ненавиджу тебе Теренс. 

Пелена в очах Ліліани затуманила розум та їй хотілось більшого… їй хотілось знищити Теренса. 

Та в цей момент руки Яна різко смикнулись та штовхнули дівчину на холодну підлогу. 

- Дурепа! Не підходь до мене! Бо навіть викладачка Бенет не допоможе! - потер шию Ян та дивився зверху на світлу магиню. 

- Взаємно! - прудко піднялась на ноги студентка та блиснула на нього світлими очима. 

Та їх розмову перебили голосні та поспішні кроки, які в безлюдному коридорі, на старій камʼяній плитці, скрипіли під ногами, додаючи моторошності. 

- Аманда? - нахмурилась Ліліана, бачачи, як тьмяне світло освітило миле личико студентки Стоун. 

Ліліана враз забула про сутичку з Яном та підбігла до студентки. Вона побачила застиглі сльози та відчай в очах. 

- Амандо, що сталось?

- Де викладачка Бенет? - всхлипнула дівчина.

Аманда Стоун.

За  десять хвилин до зустрічі з Ліліаною.

Принц Деймонд стояв під кроною снігового дерева, загорнувшись у теплий плащ. Його прекрасні, блакитні очі були зосередженні на дівчині перед ним - простолюдинці Аманді Стоун. 

Вона ж у своєму простому, жовтому пальто стояла, похнюпивши голову, і не наважувалась зустрітись з ним поглядом. 

- Я розумію, що «Нас» більше не існує, Деймонде, - мовила вона тихо, її голос зрадницьки тремтів. - Я не належу до твого світу. Це не зміниться. 

Принц підійшов ближче взявши її за руки. 

- Ми можемо все змінити… - він на мить задумався. - Разом. Я готовий зробити все для тебе і твоєї сімʼї. Я вже анонімно вислав твоїм рідним кошти, без відома короля звісно. Цього має вистачити на оплату академії. Звісно це не багато, але коли я стану королем, покрию всі витрати твоєї сімʼї. 

- Доки я буду твоєю коханкою? - останнє слово важко далось Аманді. Її серце затремтіло, а до горла піднялась грудка. 

Деймонд мовчки дивився на неї, не в змозі мовити слово. 

- Справа не тільки в грошах, Деймонде, - підняла до нього погляд дівчина. Її очі блищали від сліз. - Твоя доля вирішена, а я звичайна простолюдинка. Країна Ер цього не сприйме. 

Принц стиснув її руки сильніше. 

- Коли стану королем, я знайду вихід, Амандо, я домовлюсь з ким потрібно. Ти лише не приймай рішення стати відьмою. Я зможу вибити тобі титул, повір, Амандо.