Розділ 41

- Що буде з Робертом? - запитала я у Майкла, лежачи на його вже звичному для мене ліжку. 

Після сутички з творцями, Майкл викликав ректора Старка, хоча той вже і так був на пів шляху, як і студенти академії, яких розбудили голосні вибухи в оранжереї, та розповів усе, що сталось. Бойовий маг наполіг, щоб в цей вечір я побула у нього, а завтра він вирішить усі питання з повністю зруйнованою оранжереєю. І не забув поставити ультиматум, що мені потрібно декілька додаткових вихідних. 

Ректор Старк погодився на всі умови, хоча йому було плювати на аудиторію, він лише схвильовано допитував мене та я не була в змозі нормально відповідати. 

- Нічого, - Майкл знизав плечима та я відчула це власним тілом. - Хаос гарно призвичаївся до його тіла, він буде і надалі його використовувати.

- Як Смерть моє, - зрозуміла я. 

Майкл важко видихнув. 

В моїй голові крутились останні події. І дещо не сходилось. Чому Смерть саме в той момент ввійшла в моє тіло? Адже, як я розумію вона не один раз використовувала вже його і було це вночі, коли я провалювалась у сни. Тому я не памʼятаю, як зʼявились ті дивні сліди на шиї. І чому судячи зі слів жертви, Смерть в моєму тілі заступилась за неї. 

- Чи не думав ти, що творчиня підлаштувала все те, що було в оранжереї? - запитала я у Майкла. 

Він декілька хвилин мовчав, я навіть голову підняла, щоб перевірити чи не спить бойовий маг. Та він просто дивився в стелю та щось зосереджено думав.

- І я думаю вона якось звʼязана з тим вампіром, - мовила я, додаючи ще більше роздумів Майклу.

Він повернув голову до вікна та спостерігав за нічним містом. Його очі здавалось бачать щось далеко за горизонтом, щось недосяжне. Легкий зморшок зʼявився на його лобі і він помітно смикав губами, заглибившись у свої думки. 

- В мене теж промайнула ця думка, - нарешті мовив бойовий маг. - Зазвичай Смерть не поспішає. Її рішення завжди зважені та мудрі, мов вітер, що обдуває вікові скелі. Її розсудливість бездоганна, як холодна логіка зірок на небі. А без тіла вона не має місця для емоцій чи упереджень. Її мета лише одна - підтримувати рівновагу між життям і смертю.

- Чиє життя потребує рівноваги? - підняла стурбовані очі до Майкла та закусила губу у поганому передчутті. - Невже? Майкле, невже я сама випустила вампіра? 

Надто багато фактів свідчило, що це саме так. Леонардо зник після того, як його врятувала, які в нього сили не знає ніхто. А Смерті потрібно моє тіло, щоб зблизитись з Лео. Я навіть уявити не можу, що вони робили з моїм тілом. Та я намагалась не думати про це. 

Та схоже, коли Смерть побачила, що Леонардо вампір, вона захотіла… А власне, що вона хоче? 

- Їй потрібна допомога?! - випалила я на одному диханні. 

Майкл підняв мене за підборіддя та нахмурився, не встигаючи за моїми думками.

- Леонардо і є той самий вампір, таких збігів не буває, - схвильовано мовила я. - А Смерть хоче, щоб ми допомогли йому позбутись цього... вампіризму?

- Навряд, - обрізав всі мої думки Майкл. - Їй потрібна допомога, тут я згоден, але їй потрібно дещо інше. 

- Хаос? Їй потрібен Хаос? Ось чому вона ввійшла в моє тіло, щоб виманити його. Та для чого? - мої думки вирвались на ззовні та я навіть секунди не давала, щоб Майкл відповів. - Судяи з того, що коханого Смерті полонив Хаос, творчиння хоче помсти? Та, як можна вбити творця? Це неможливо. Адже, так? 

- Як одного разу сказав мені Хаос, все здається неможливим, доки не зробиш, - промовив Майкл заглибившись в спогади. 

- Я завжди гадала, чому ти говориш про творців, наче знаєш особисто, - погладила я Майкла ніжно по щоці. 

- Тому, що так і є, - важко видихнув він. - Хаос мені був за батька, допоки я не закохався в його обраницю, - Майкл хмикнув. - А Доля та Смерть часто намагались знищити мене. Я заважав Долі тим, що був ідеальним сосудом для Хаосу та творець часто використовував моє тіло. А Смерті не подобалось, що мого життя взагалі не мало бути. Певно я в її списку горю червоним кольором, - знову хмикнув бойовий маг. 

- Навіть уявити не можу скільки ти прожив, - тихо промовила. - Ти ж на років двісті старший за мене. Ніколи не думала, що опинюсь в ліжку з…

Майкл ніжно погладив мою щоку. 

- Обізвала мене старим? - хмикнув він та розтягнувся в знущальній посмішці. - Щось не помічав, щоб ти скаржилась, навпаки чув лише стогони, які з розуму мене зводять, голосні такі стогони і благальні.

Мої щоки почервоніли та я мимоволі торкнулась їх. 

Я опустила обличчя вниз та слава творцям, Майкл не продовжив свої знущання. Лише гладив мене по плечу, ніжно ковзаючи верх вниз та час від часу поринав у моє волосся. 

- Нам потрібні обмежувачі, - мовив Майкл, коли я майже засипала в нього на грудях. - Потрібно клеймо, щоб творці не змогли використати наші тіла. 

- Нам? - піднялась я до Майкла та зустрілась з сірими очима. 

Майкл кивнув. 

Я трішки з наглістю засунула руку йому під футболку та підняла її. Тіло бойового мага смикнулось. Оголена грудна клітина була абсолютно чистою, без татуювання у вигляді кола з лініями.