Розділ 40

Оранжерея була заставлена пляшечками з зіллям зцілення, яке я готувала для студентів, адже згідно з правилами турніру можна принести два зілля з собою на вибір. Горіло полумʼя, посередині аудиторії, яке додавало зимовій ночі атмосфери.

Нервово відкинувши папери, які надав Говард. Я перечитувала їх знову і знову і була в неймовірній люті, від того, що зробив цілитель. Патент Говард Тукрокс оформив на тридцять років, а ось на кого він оформив то це вже інше діло. Він якимось чином офіційно затвердив зілля зцілення на своє ім’я. З прибутку, моїх тільки десять відсотків. Я уявляю в яку суму йому обійшлась ця афера.

Та з цим пообіцяла собі розібратись пізніше. 

Я була сама та чекала Майкла. Мені довелось розповісти йому та ректорові про слід ще три дні тому. Так, як академія проходила обовʼязкові перевірки всіх студентів та викладачів. Почуте їх привело у ступор, а побачене заставило двох не байдужих мені людей хвилюватись. 

Якби я не розповіла їм, мене б вже почали допитувати та брати кров на аналізи. 

Майкл відразу надав ідею прослідкувати за мною в лісі. Він наказав ходити тими ж шляхами, що ходила і робити все те саме, але в цей раз він буде зі мною. 

В двері наполегливо постукали та я поспішно заховала зілля у ящик. 

- Вже йду, - я різко відкрила двері перед носом бойового мага та зустрілась з сірими очима. 

Здавалось зараз вони ще більш незвичні. Моє серце пропустило удар. Зʼявилось легке збудження від близькості такого особливого чоловіка, яке супроводилось тремтінням у руках. 

Невже я настільки закохалась в людину, яка навіть поговорити зі мною не може?

- Майкл, - я хотіла щось мовити та відчула, що його рука ніжно торкається моєї талії.

Тепло розлилось по всьому тілу, створюючи відчуття комфорту та безпеки. Водночас виникло хвилювання, змішане з надією та передчуттям. 

- Каро, - прошепотів він. 

Я не змогла більше стримувати себе. Встала навшпиньки та поцілунку не судилось відбутись. 

В мене вперлось дещо тверде в районі грудей. 

- Майкл? - я різко відсторонилася дивлячись прискіпливо на нього. 

- Ледь не забув, - він посміхнувся та дістав з внутрішньої кишені невеличку, крафтову коробку розміром з долоню. - Я мав це зробити давним давно. Та те, що я задумав вимагало більше часу, - мовив він та я зацікавлено дивилась на коробку. - Я хотів подарувати квіти, але флористика дивно глянула на мене, коли попросив її написати листівку з такими словами, - він злегка нахилив голову та видав короткий рішучий кашель, щоб прочистити горло. - «Дякую, що вбила мене, а потім врятувала. І вибач, що вбив тебе у минулому житті». 

Майкл протягнув коробочку та я хмикнула.

Довго баритись не стала, все ж таки цікавість взяла своє та відкрила невеличку коробку. 

Зверху лежала записка з акуратним почерком бойового мага. 

«З моменту, коли зустрів тебе, я не розумів наскільки «біда» може бути солодкою». 

Я тримала листівку в руках, відчуваючи, як моє серце прискорюється з кожною прочитаною літерою. Теплі слова Майкла з любовʼю і легким гумором, заполонили мої думки. Я посміхнулась та мимоволі торкнулась руками надпису. 

Та це було не все. 

Нижче листівки лежала маленька ваза з фіолетовими квітами, які хаотично плавали на поверхні. Вода у вазі була зачарована та не виливалась з-за краї. 

- Це те, що я думаю? - схвильовано я підняла маленьку вазу та не вірила у те, що бачу. - Це квіти Німфеї?! Але як? Як ти це зробив?

Так сильно не заморочуються для тієї хто байдужа серцю. 

Мої очі заблищали від сліз радості. Я відчувала, як щоки почали горіти і мимоволі посміхнулась ще ширше. Навіть тисяча і одна троянда не змогли затьмарити його подарунку. 

Я повільно підняла очі до бойового мага та його посмішка розтягнулась по обличчю 

Мене надто переповнили почуття. 

Я притулилася до бойового мага відчувши його запах кедрового горіха, апельсина та ноткою ванілі. Майкл не став опиратись та з цікавістю спостерігав за мною. 

Серце забилось швидше, не стримуючи своїх емоцій я обійняла бажаного чоловіка. Мої руки обвили його шию і я відчула тепло від тіла Майкла, таке рідне та знайоме. 

Майкл обійняв мене другою рукою та у відповідь нахилився ближче, зімкнувши наші губи у мʼякому, теплому поцілунку. 

Поцілунок був ніжним та солодким, наповнений всіма тими почуттями, які ми не змогли висловити словами. 

Я відчула, як його губи лагідно торкаються моїх, і в цьому поцілунку було щось більше ніж просто фізична близкість. Це було своєрідне прийняття любові і вдячності одне одному. 

Я закрила очі та насолоджувалась моментом. Час здавалось зупинився, і все навколо втратило значення.

Наші серця забились в унісон, наче натякаючи, що цей момент лише початок нашої спільної дороги, сповненої пригод та пристрасті. 

Та тіло різко пронизав могильний холод та нехотя відсторонившись від Майкла, я затамувала подих, відчуваючи, що більше собі не належу.