Розділ 39

Мої підопічні недобре переглянулись та прямо перед їх носом зʼявилась істота з моторошною зовнішністю, схожа на скелет. Деревʼяно-кістяні руки переплетені внизу, а яскраво помаранчеві очі випромінюють небезпеку. 

Майкл різко відкрив щит, захищаючи нас усіх від таємничої істоти, яка зазвичай сиділа у лісі, оберігаючи арку Смерті. 

- Вввв… - розтягнула сутність та злегка вклонилась, не звернувши уваги на щит. - Виклакали, Каро?

- Знайомтесь, - я розтягнулась в посмішці та вийшла за межі Майклового щита. - Цю сутність звати Саас. 

Бойовий маг у непідвладному шоці округлив очі.

- Ти божевільна, - прошепотів він до мене. 

- Нам всім не вистачає трохи божевілля, - підмигнула йому та стала поруч кістяного демона. 

Сутність розправила плечі та від нього повіяло мерзенним запахом гнилі, мені довелось мимоволі ступити крок в бік. 

- Мої любі студентки, - глянула я на Ліліану, Аманду та скривлену Олівію. - Та дорогі глядачі, - обвела поглядом присутніх за межами полігону. - Саас любʼязно погодився взяти участь у підготовці дівчат до турніру і також погодився допомогти іншим. Звісно ж за окрему плату, - підмигнула до кістяної сутності. 

Саас розплився в жахливій гримасі. Та за тиждень, я вже зрозуміла, що це означало щиру посмішку. 

- Відпрацьовуємо удари! - закомандувала я. - І цього разу сил не жалійте. 

Демон Саас відразу став у бойову готовність, коли я ступила крок в бік, а студентки з відчайдушним почуттям почали використовувати найсильніші удари та заклинання.

Я спостерігала, як кістяна сутність поглинала магію дівчат, наче всмоктував енергію з самого повітря.

Демон Саас єдиний демон створений Смертю. За тиждень нашого тісного і трохи дивного спілкування, я зрозуміла, що він самотній. Але колись він був людиною, був душею компанії, мав багато друзів, але в один момент погодився бути піддослідним у творчинні. У самої Смерті. Вона хотіла створити не менш могутню силу, ніж в Хаоса та створила демона, але реальних сил Саас не мав. Міг тільки поглинати чужі сили, без змоги їх використовувати. Смерть, як вона гадає, змилувалась над ним і посадила оберігати арку Смерті. 

Ось і вся історія цього демона. Дещо сумна, дещо моторошна, але це його історія, з якої я зробила висновок, ніколи не домовлятись з творцями. 

Та було вже пізно…

Після плідного тренування, усім викладачам прийшло повідомлення з проханням зустрітись в ректораті. 

Звісно першим ділом, ректор не забув похвалити мене. 

Подумки поправила корону та посміхнулась. Погляд Джини був вбивчим, чомусь з тих пір, як я підслухала їх розмову вона мене відверто почала зневажати. Навіть не вітається. Та мені на неї байдуже. А ось її подруга, Хелена Картер навіть в долоні заплескала, підтримуючи мене. 

Темношкіра викладачка Леслі сиділа поруч та прошепотіла на вухо:

- Ти дала жару, - підмигнула Вівʼєн та злегка обняла мене за плечі. 

Я знову відчула від неї приємний запах кориці. 

- А тепер перейдемо до неприємностей, - мовив ректор та немов стрілою вбив усю мою радість сьогоднішнього дня. - Прийшов лист від короля. Є підозри, що в столиці зʼявився новий вид демонів. Є декілька жертв, одна з них вижила та розповідала про те, що її без зілля, а саме гіпнозом змусили підкоритись. В неї на шиї є два характерних сліди, - відкрив ректор листа, одягнув окуляри та почав читати. - «Симетричні рани, залишенні демоном, чи то іншою істотою, складали враження наче їх зробили ідеально розташованими голками». Ось це прислав цілитель з відділу експертизи. 

Відчуття наче холодним душом облили з ніг до голову. Серце почало шалено калатати та гулом віддавати у вуха. Невже на мене також напав цей демон? Та коли? І чому я цього не памʼятаю?

- Чому саме вам прислали цього листа? - нахмурився Майкл та нервово заметушився по стільцю. 

- Тому, що саме в нашому лісі, у дозволеному місці, гуляла жертва. І за її словами, це було вночі, два дні тому. Невідомий демон міг її вбити, але його зупинила темноволосса жінка з блідою шкірою та приємним голосом. 

Всі погляди враз перемістились до мене. 

Невже мало жінок з темним волоссям і світлою шкірою? 

Та мої долоні від прискіпливих поглядів почали пітніти, і навіть повітря навколо ставало важким. У грудях виникло відчуття, схоже на тісний вузол, який постійно затягується. 

Що це зі мною? 

Я вмію зберігати секрети, а зараз відчуття наче я підсвідомо виню себе. 

Час почав тягнутись болісно довго, кожна секунда здавалась вічністю. 

Та зненацька нас усіх перебив звук відкривання дверей в які впевнено увійшов цілитель Тукрокс. 

- Вибачте за запізнення, - мовив він та зиркнув на мене. - Завдяки викладачці Бенет, зʼявилось багато роботи, - він протягнув мені папери. 

На секунду наші погляди з ним пересіклись та він злегка смикнув верхньою губою, що не віщувало нічого доброго. Сіро-зелені очі цілителя прищурились.

- Патент, як ми й домовлялись, - прошепотів цілитель та поспішно випрямився, дивлячись на ректора. - Що я пропустив?