Розділ 36

Підземелля з демонами виглядало, як щось з найжахливіших кошмарів. Темні коридори простягались нескінченно, освітлені лише тьмяним, червоним світлом, яке виходить від зловісних факелів прикріплених до стін. Повітря наповнене гнилим запахом та стогонами мучених душ. 

Стіни підземелля вкриті моторошними фресками, на яких зображені сцени неймовірних страждань і катувань. Демони знаходяться у своїх страхітливих подобах, кожен з яких виглядає жахливіше іншого. Вони мають різнокольорові блискучі очі, які були спрямовані на нас, гострі ікла та в деяких чорні кігті. Як пояснила Сьюзі саме в демонських подобах вони сильніші та витриваліші.

Дехто з них був прикутим до стіни грубими залізними ланцюгами, інші перебували у подвійних клітках, схоже це самі небезпечні. 

Ян Теренс разом зі Сьюзі розповідали про демонів, ніби вони не живі та не чують їх. Говорили яку силу можна з них використати, яким даром кожен з них володіє. Таке захоплення створіннями Хаосу лякало. Я бачила в очах демонів страх та відчай. Деякі з них благали на демонській мові про допомогу, а деякі дивились в стіну, майже не кліпаючи, наче змирившись з такою долею.

Невже це дійство справді дозволено законом? 

Я перевела погляд на підлогу, вона була вкрита засохлою кровʼю і слідами від тортур. Іноді здавалось бачила безтілесні тіні, що ковзають вздовж стін, які були свідками цих жахливих сцен.

Майкл йшов без єдиної емоції і щось зосереджено думав.

- А це мої улюбленці, - мовила Сьюзі та знову розтягнулась в божевільній гримасі. - Вітайте Ам і Ем. - вона зняла завісу і демони без хутра примружились та щось прохрипіли.

У темній вологій вʼязниці, на холодній камʼяній підлозі було два демона, які розділені колючою стіною. Вони сиділи спиною один до одного та намагались дотягнутись кігтями. Шкіра в обох бліда, як місячне сяйво, з відтінком синяви, що віддає мертвим холодом. Очі обох сяють яскраво-червоним світлом, мов дві краплі розпеченого металу у темряві.

- Вони нещодавно були задіяні у одному з завдань, тому зараз трохи стомлені, - мовила Сьюзі та отримала ледь помітний докірливий погляд від Яна та враз переключилась. 

- Як ви тут? - Сьюзі присіла до двох демонів та почала лепетати. - Може вам водички? Чи принести щось міцніше? А може…

Я перестала її слухати та роздивлялась двох демонів. Вони намагались торкнутись своїми довгими кігтями одне одного та кожного разу кололись в гострі шипи стіни. 

Роботизований голос одного з пари Ам і Ем перебив мої думки. 

- Ми знову будемо разом і вбʼємо тут всіх, зачекай, ще трішки зачекай моя Іріс. Почнемо з господарів, а наостанок… 

Демон зиркнув на мене та повільно нахилив голову. Мороз пройшовся шкірою та я була не в змозі перевести погляд. Все дивлячись на страхітливі червоні очі.

- Зараку, - мовила до нього таким же голосом робота демониця без хутра. - Вони висмоктали з нас усі сили. Ми більше двох місяців не можемо відновитися. Навіть будучи демоном, мені огидно з того, що вони робили. Ти ж знаєш я люблю швидкі вбивства, а мою силу використовували для знущань. І плювати, що це ні в чому не винна людина, але навіть для мене демона без людяності це було моторошно. Невже ти думаєш, що ми дійсно виберемось з цього місця? Їм потрібна була наша сила для того, хто заважав їм. І я думаю це ще не все. Вони не закінчили свою місію. 

- А якщо попросити допомоги? - демон, якого назвали Зарак знову підвів очі до мене. 

- В неї? - тепер на мене дивились два демона. - Вона просто відьма, вона ніхто. Навіть Асмодей поставив їй мітку розмноження. З нею тільки цим й займатись. 

- Не відчуваєш? - протягнув голосом робота Зарак. - Це не просто мітка. В ній послання. Король демонів нещодавно контактував з нею. 

Я стояла в заціпенінні. Здоровий глузд підсказував тікати, але я стояла та слухала їх, намагаючись зрозуміти до чого вони ведуть. Погане передчуття переслідувало усі думки. І їх розмова про викачування сили була надто цікавою.

- Думаєш Асмодей хоче, щоб ми вибрались звідси? Ми потрібні королю? - зрозуміла Іріс.

- Ми надто дрібні для нього, - похитав головою Зарак. - Але цій відьмі можемо допомогти, - він знову нахилив голову в бік дивлячись мені у очі. - Я знаю, що ти чуєш мене. Так, що слухай уважно, ми можемо позбутись твоєї мітки. Ти більше не будеш належати Асмодею. Взамін… ти і сама розумієш, що нам потрібно взамін. Лише кивни. 

Я не знаю яку вони магію використовували та хотілось підкоритись та погодитись. 

- Погодься і ти вільна, - з натиском мовила демониця Іріс. 

Моя голова мимоволі почала опускатись, а потім хтось різко шарпнув мене за руку та повернув до себе. 

Сірі очі стурбовано глянули на мене. 

- Ти чув їх? - тихо прошепотіла я. 

- Так, - Майкл відповів ледь чутно. - Але це не можливо. Тільки Асмодей може зняти з тебе мітку. Якби був інший спосіб, то заради тебе Каро, я б його вже використав. А так, - він опустив голову та важко видихнув. - Я навіть вбити його не можу, адже це означатиме, що вбʼю всіх на кому його мітки, а отже і тебе. 

Майкл повільно підняв до мене погляд, в ньому читалась винна. Невже він винуватить себе за мою мітку? Винуватить, що не встиг раніше?