Розділ 35

Падав густий білий сніг. Сніжна резиденція була розташована на вершині пагорба, звідки відкривався величезний вид на засніжені гори. Вона була зі світлого каменю. Передня частина трохи округла, а інша прямокутної форми. Величезні вікна, крізь які проникали легкі промені зимового сонця, які де не де виднілись. Сніг лежав тонким шаром на даху, пофарбованим в синій, та вкривав землю навколо створюючи відчуття спокою та відокремленості.

На вулиці панувала тиша, порушувана лише зрідка хрускотом снігу під лапами пробігаючих тварин чи птахів, що прокидались. Повітря було свіжим та прохолодним, я мимоволі затягнула зимове пальто сильніше. Запах наповнений соснових дерев і чистого снігу заполонив мій ніс та подарував приємні спогади дитинства. 

Навіть і не скажеш, що в такому місці знущаються над демонами. Невже мені їх шкода стало?

В мене було невимовне відчуття, що хтось стежить. Та заозиравшись я нікого не побачила. 

- Ласкова просимо, - промовив Ян Теренс, щиро посміхнувшись. Схоже вдома він не часто бував, з тих пір, як почалось навчання. Їхали ми чотири години до невеличкого містечка Фінтон, де саме й знаходилась резиденція Теренсів. 

Ми зайшли на перший поверх де був розташований зимовий сад з червоних троянд. 

Студентки з відкритим ротом розглядали прекрасні квіти, які мали гострі шипи.

Мені досі здавалось, що ми тут не одні, і я не про прислугу, яка любʼязно налила ароматний чай, від якого всі відмовились. Я навіть хихикнула, бачачи їх стурбовані очі. 

Я повернулась та наче зловила тінь жінки. Вона вискользнула наче риба. Я знову почала озиратись. І буквально через декілька кущів була та, хто стежить. 

Я побачила молоду жінку з блідим обличчям, яке прикрашене складними візерунками, схожими на тріщини, або гілки. Вона мала проникливий погляд, який спрямований був на мене. Її волосся акуратно зібране, з кількома вільними пасмами, що обрамляють обличчя. 

Жінка була одягнена в мережеву сукню, що додавало образу елегантності та витонченості. Навколо неї червоні троянди, які контрастують з блідістю.

- Нарешті гості, - мовила таємнича незнайомка та її проникливий погляд змінився на очах, а з обличчя зійшли візерунки. Настільки швидко, що я думала схожу з розуму. - Мене звуть Сьюзі, - протягнула вона мені руку. - Я експерементатор, працюю на господарів вже близько двадцяти років, - вона протягнула руку ще ближче до мене. - А за фахом то я відьма. 

Я невпевнено потиснула руку їй. Сьюзі підійшла наступною до Аманди та потиснула і їй руку, а далі приступила до чоловіків. Дивно, що першими з ким вона привіталась були відьми. 

- Сьюзі найкраща у своїй роботі, - мовив Теренс. Він взяв на себе роль господаря, яка відкрила його в новому світлі. - І я не лукавлю, ви знаєте, що компліменти це не зовсім моє. Та я був не я, якби не констатував, що божевільності Сьюзі також вистачає. 

Одяг Сьюзі почав змінюватись на очах і тепер вона стояла у схожій спортивній формі, яку одягали бойові маги. Слова Теренса її зовсім не заділи, вона наче й не почула їх. 

- Спускаємось до найцікавішого, - потер руки Теренс та не стримав уїдливого коментаря. - Якщо звісно дівчата не бояться зіпсувати зачіску і нервову систему. 

- Теренс, бачиш це? - Олівія не стала тягнути з відповідю та підняла стиснуту руку. - В мене є кулак, а в тебе є ніс. Сенс зловив?

Аманда та Ліліана переглянулися та зловтішно посміхнулись. 

Ян лише фиркнув. Він не її злякався, а скоріше його заставив замовкнути проникливий погляд Георга, який дивився на нього з під лоба. 

Ми почали спускатись сходами. Ян йшов попереду. Сьюзі стала посередині між мною та Майклом, а решта студентів позаду, щось весело обговорювали.

- Люблю вільні вуха, - почала Сьюзі. - Я вам розкажу за всіх творінь Хаосу з якими стикалась.

Ян ледь повернув до нас голову та з жалем зиркнув, побачивши, що Сьюзі впала нам на вуха.  

- Отже, демони нищого рівня за моїми спостереженнями менш вольові, - продовжила Сьюзі говорячи до нас та дивлячись кудись вперед. -  В них є один, або два господаря. Звісно на першому місці це король демонів  та коли його немає, вони обирають кому служити. Наприклад демон Ем і демон Ам обрали мене. Ця парочка імен не назвала, тому я взяла на себе цю відповідальність. З ними я працюю третій рік. І знаєте що? - вона витримала театральну паузу. Майкл йшов не зворушено, наче не звертаючи на неї уваги, а мені ж було дійсно цікаво продовження. - Вони називаються парочкою не просто так. Ем і Ам закохані. І використовувати їх сили можливо тільки закоханим людям. 

- Демони вміють кохати? - в напів освітленому коридорі, який часто супроводжувався тільки сходами вниз, мої слова пролунали досить гучно. 

- Так, - закивала Сьюзі і широко посміхнулась, радіючи, що знайшла слухачку. У темряві її посмішка здалась божевільною. - Навіть демони без людяності мають почуття. Але не такі, як в людей. В них вони загостренні у сотні разів. Це може бути почуття помсти, яке переходить у пелену в очах перед обʼєктом злості. Або ж маніакальне кохання до людини. І це не романтично, як може здатись, - вона окинула поглядом студентів, які наблизились до нас. - Демони можуть вбити своє кохання, якщо воно не відповість взаємністю, - вона зупинилась та процитувала моторошні слова. - «Якщо ти не моя, то нічия і ти мертва».