Розділ 35

Слава творцям, аромат кохання закінчився щасливим кінцем. І в буквальному і в переносному сенсі. Нейтралізатор я так і не вигадала, на засіданні в ректораті ми вирішили зробити комендантську годину. Суворо по правилам виходити з кімнат гуртожитку. А ось Фіоні Гілен буде непереливки, як би її не захищав наставник Роберт Блейк, але ректор Старк був непохитним. Їй призначили внутрішній суд з подальшим вирішенням її долі в академії. Хоча я й не говорила цього в голос, та все ж я підтримувала ректора. Дівчина зашкодила не тільки собі, а усій академії.

Ректор разом з охоронцями академії та деякими викладачами чергували усю ніч. І найбільше у гуртожитку для викладачів. Та це було марним ділом, ми з Майклом вже встигли зробити все, що потрібно. Та моєму дідусю про це не варто знати. 

Я посміхнулась, згадуючи нашу дику пристрасть у старій комірчині. Не жалію про цей випадок анітрохи. Навпаки рішуче була налаштована поговорити та остаточно вирішити. Все таки два рази це вже, яка не яка систематичність.

Підвівшись з ліжка попрямувала зі своєї кімнати та почула, що в коридорі хтось веде вельми цікаву розмову. Вони не почули, як я привідкрила двері та продовжили розмовляти. 

- Подумаєш, імпульсивний секс, наче вперше, - хмикнув Занкус. Я не бачила з ким він говорить. - Це всього лиш аромат кохання подіяв. 

- Я так не можу, Занкусе, я в відносинах, - зі схлипом мовила та, яку я зовсім не очікувала почути. - Тепер я шльондра? 

Голос належав Хелені Картер. Я знала, що вона мала вийти на роботу та не знала, що це сталось вчора.

- Формально ні, - не надто заспокоїв її демон. - Подумаєш один проступок. Ніхто не збирається про це розповідати, отже ніхто не дізнається. Я надіюсь в тебе вистачить сміливості приховати це? Мені звісно плювати на твого придурка та хто зна, що в голові зрадженого йолопа. 

- Не називай його так, - знову всхлипнула вона. - Мені огидно від вчорашнього. І ще більш огидно тому, що це я домагалась тебе. 

Вельми цікава розмова, яка зовсім не призначена для моїх вух. Потрібно вийти та, як тільки промайнула ця думка, Занкус промовив наступне:

- Заради творців, Хелена, заспокойся, не можу бачити, як ти плачеш. Якби не ти мене домагалась, то я б тебе. Твій запах був повсюди, аж нудити починало.

Схоже романи в цій академії річ не нова. Та нове те, що Занкус закоханий та і Хелена в нього. Демон говорив з нею зовсім не так, як зі мною. З деякою грубістю, але це зовсім не моя справа. Я глянула на годинник і, якщо я зараз не вийду то спізнюсь на сніданок.

Я різко відкрила двері, наче і не чула їх розмови видала здивування, коли побачила, як Занкус обіймав викладачку Картер. 

- Каро? - підскочила Хелена та винувато опустила очі, забравши руки демона. - Це не те, що ти подумала. Ми… ми просто розмовляли. 

- Не хочу цього знати, - махнула їм рукою та закрила кімнату. 

Подалі від стражденного кохання пришвидшила крок та мало не бігла. В справи сердечні третьому втручатись не варто. 

Постійно озираючись, наче боялась, що хтось з них побіжить за мною, я не помітила, як на сходах врізалась в Майкла. 

- Добрий ранок, - сухо мовив він та награно потер плече. Наче йому боляче було. 

- Добрий, - відповіла йому потерши лоба, а ось мені дійсно боляче було. Його форма надто кремезна. - Я хотіла поговорити. Про… кхм… вчорашнє. 

- Не зараз, в мене багато справ та й поспішаю вже, - відмахнувся він та мої очі округлились. - Ви доречі також, викладачко Бенет. Забули, що сьогодні напросилися зі мною в резеденцію Теренсів? Чи ви передумали? - хмикнкв він. 

Не те, що забула, я й не знала, що це саме сьогодні.

Майкл торкнувся моєї спини, не талії, як зазвичай, а саме спини і з натиском направив до виходу з академії. Під швидкі кроки бойового мага, я ледь встигала писати текст своїм трьом студенткам, щоб чекали мене на парковці.

- Ми поїдемо моєю машиною, - мовив Майкл підійшовши до свого авто, де вже розмістились Ян, Георг та Деймонд. - А ви можете в чотирьох вашою. Тільки бажано триматись на відстані, а то вашу манеру їзди я вже вивчив. І паркуйтесь доречі також подалі від Германа. 

- Від кого? - скривилась я. 

- Від моєї машини, - окинув він мене таким поглядом, наче я мала й сама здогадатись. - Кожна поважаюча людина має дати імʼя своїй машині, викладачко Бенет. 

- Або ж кожна пришелепкувата, - пробубніла собі під ніс, знову набираючи текст з повідомленням дівчатам, щоб пришвидшились. 

Звісно на сніданок я так і не попаду та це нічого, надіюсь по дорозі щось купимо. Дівчата прийшли приблизно через десять хвилин, повністю зібрані. Подобається мені ця звичка в бойових магів, в будь якій ситуації бути готовим. 

Олівія хотіла помінятись машинами, адже, як це дівчина в її статусі поїде пошарпаним та старим авто. Та Майкл різко зупинив її вмовляння. 

Розсівшись по машинам, ми їхали в повній тиші. Аманда сиділа позаду та переписувалась з кимось по телефону. Ліліана вдягла наушники та слухала класичну музику, яка лунала й до мене. А ось насуплена Олівія сиділа на передньому сидінні та втупилась у вікно.

Та і нехай, мені від цього лише краще. Я дивилась на дорогу та намагалась не думати про містера скриплячі зуби, хоча сьогодні його сміливо можна назвати містером грубіяном. Не приємно від нього на душі стало. Для чого він робить ці гойдалки? Хіба не можна нормально поговорити? Та я так цього не залишу.