Розділ 32

Ми сиділи у затишному зимовому ресторані, не такому вичурному, як були на побаченні з Говардом, але не менш атмосферному. Ресторан розташований на окраїні засніженого лісу, у дозволеній частині. Велике вікно, прикрашене візерунками з морозу, відкривало вид на снігові ялини і мʼяко освітлену вуличку з ліхтарями, які додавали особливого чарівництва зимовій атмосфері. У ресторані пахло свіжоспеченим хлібом і пряним глінтвейном, а камін у кутку дарував тепло і затишок.

Сиділа я з дідусем, по сумісництву з ректором Аланом Старком. По дорозі ми майже не розмовляли. Дідусь надто пильно слідкував за дорогою. Моя манера їзди зовсім не схожа з його. Я встигла вдосталь подумати над пропозицією принца Деймонда. Він запросив не на побачення, а на ділову зустріч з королем та королево. І я навіть не знаю, що страшніше.

Та зараз не час про це думати. 

- Тут неймовірно гарно, - обдивилась атмосферу, коли Алан Старк галантно відсунув стільця. - Рада, що ми можемо провести цей вечір разом, ректоре Старк… - я швидко поправила себе від похмурим поглядом дідуся який сідав навпроти. - Тобто Алане. 

Він мило посміхнувся. Ректор зовсім не виглядав, як на роботі. В його блакитних очах відбивався блиск та радість.

Офіціант приніс меню. Дідусь обрав стейк з овочами, а я вирішила спробувати запечену курку з травами та картопляним пюре. Ми також замовили гарбузовий суп, який чудово зігрівав у холодний вечір. 

- Приємно хоч деколи відриватись від роботи і мати тихий вечір з рідними, - Алан Старк полегшено видихнув.

- Розумію, - посміхнулась у відповідь та вирішила почати тему, заради якої ми зустрілись. - Я насправді так мало знаю про нашу сімʼю. Бабуся навіть не розповідала, як ви познайомились. 

Я нахилила голову в цікавості. 

- Ох, моя дорога Каро, - очі дідуся блищали від спогадів. - Ми познайомились, коли обидва хотіли вступити до академії Банавентури.

Це ж треба, бабуся ніколи не розповідала, що хотіла стати бойовим магом.  

- Вона найгарніша відьма, яку я коли небудь бачив- продовжив він. - А магічні здібності в суміші з ідеальними зіллями вразили навіть самих прискіпливих членів комісії. Роуз Бенет стала першою відьмою в академії Банавентури.  Я не міг не захопитись нею. Ми почали розмовляти і швидко стали друзями. Місяць сумісних тренувань та занять, і я закохався в неї.

Це настільки цікаво, що я не могла й відірватись.

Офіціант повернувся до нас з замовленням. Соковитий стейк дідусеві та ароматна запечена курочка для мене, яка стала справжнім святом для шлунку. Коли смакові рецептори вдосталь насолодились я з нетерпінням продовжила розмову. 

- Що між вами відбулось далі? 

- Твоя бабуся… - ректор зітхнув, його обличчя посумнішало, а погляд зосередився на далекому минулому. - Вона відібрала у мене магію. Це була складна ситуація, я довго не міг зрозуміти, чому це сталось. 

- Вона пояснила навіщо це зробила? - я трохи нахмурилась. Роуз надто багато приховує, як і всі в родині Бенет.

- Ні, - похитав головою дідусь. - Вона втекла після місяця навчання, я не знав де вона і, як її знайти. Я навіть не знав, що у нас донька. Це було важким ударом. 

- Це так сумно… - я співчутливо протягнула руку і торкнулась в знак підтримки. - А як вийшло, що ви опинились в наймогутнішій академії? Ще й… 

- Без магії? - додав він, побачивши, як я зніяковіла. - В той період, коли моє серце було розбите, а магія втрачена, зʼявився Майкл. Він допоміг не лише продовжити навчання у академії, а й згодом затриматись там, як викладач бойового мистецтва. Він взяв мене під наставництво на певний період і підтримував у кожному критичному моменті. 

Він злегка посміхнувся, згадуючи бойового мага. Його очі блищали від вдячності. 

І чомусь мені стало так приємно на душі, але водночас дивне відчуття, що я спала з тим, хто старший за дідуся. 

- Це дійсно вражаюче, ви так багато пережили, - я трохи не за етикетом підперла ліктями стіл і приготувалась слухати далі. 

Я не могла йому сказати, що закохана в Майкла, і знаю, що можливо він і не звільнить мене за це, але згадуючи те, як він реагував на кожну дрібничку в наших відносинах, то зараз точно не на часі.

- Так, це була довга і важка дорога, де Майкл підтримував мене та допоміг добитись того, що маю зараз.

Можливо колись, я зможу розповісти йому про почуття до його давнього друга. Але зараз я просто рада, що я тут і можу бути з дідусем. 

- Ви про ректорство? - зрозуміла я. - Розповісте, як саме отримали посаду? 

- Десять років тому, - почав знову впадати він в спогади і відхилився на спинку стільця. - Був турнір у місті, яке зараз на жаль є пустелею, з назвою Амарія. Я тренував найкращих студентів. Серед них була Вівʼєн і Роберт, - гордо заявив він. 

Історія їх турніру мені частково відома, точніше відомо, що Вівʼєн дала добрячих стусанів Роберту. 

- Ми використовували не тільки магію, адже пустеля Амарія є своєрідним блокувальним містом.

- Тобто магія блокувалась? - охнула я, розуміючи наскільки було тяжко бойовим магам. - І як ви впорались тоді? 

- Використовували все, від меча до рукопашного бою. Важливо було не лише знати техніки, але й вміти їх застосовувати в реальному житті.