Розділ 29

- Перш ніж я тебе врятую, Майкле, - мовила я дістаючи зі своєї сумки пляшечку та змішуючи там сірку з підлоги вʼязниці, яку було легко зібрати, адже цей елемент тут навіть в повітрі. 

- Врятуєш? - брови Майкла поповзли вверх. - Заради творців, Каро, ти робиш марну роботу. Якщо я ступлю на землю Смерть забере мене з потрохами. Вона давно вже шукає привід здихатись ідеального сосуду для Хаосу.

Отже те, що показав Занкус правда.

- Міг би й розказати, про те, що вбив мене, - без емоцій мовила та заглянула в очі бойового мага, які на мить округлились, а зуби проскрипіли. - І взагалі ти багато чого мав би мені розповісти.

- Я не хотів наражати тебе на небезпеку, - тихо промовив він. 

- Ти добився цього в минулому житті, - не стримала уїдливого коментаря. Та я на нього не злилась.

- Каро, я…

- Гарі, дай води, - перебила Майкла від чого його зуби знову заскрипіли. 

Батько з вухастим демоном уважно спостерігали за нашою перепалкою та встрягати не стали. 

Гарі протягнув залізну тарілку, яка більше нагадувала миску для собаки. Та в ній була вода, хоча й не багато, але має вистачити.

Коли забирала миску, зустрілась з прискіпливим поглядом батька. 

Перелила у іншу пляшечку воду та тонкою цівкою обережно почала вливати в сірку, постійно перемішуючи.

- Слухай! - Майкл торкнувся моєї руки через решітку та на мить підняла на нього очі в яких було лише хвилювання, та не за себе. - Я тут з власної волі, Каро.

Я нахмурилась, очікуючи пояснення та знову опустила погляд на пляшечки, щоб небезпечна рідина не потрапила ні мені, ні йому на руки. Бойовий маг важко видихнув та продовжив. 

- Там нагорі, - він підняв палець показуючи на стелю в’язниці. - Моя душа більше немає права на існування. Смерті непідвладні демони та підземний світ і доки я тут, то маю змогу щось видумати і зрозуміти, що за покидьок спромігся це зробити, - мовив він, тримаючи руки біля моєї. - А ти тут в небезпеці. Тому забирайся звідси!

Я відчула звичне тепло від нього, яке зігріло мою душу. Нехай він злиться та переживає, але я рада, що саме зараз я з ним. І головне, що він живий.

Але цей покидьок, якого він шукає це я.

- Ти вбив мене у минулому житті, а я вбиваю у теперішньому, - важко видихнула, забираючи подалі пляшечки від його рук. Погляди трьох вʼязнів уважно спостерігали за мною та чекали поки я продовжу. - Смерть хотіла тебе забрати саме через мене. Багато років тому, мої пра, пра, і ще багато разів прародички накликали на нашу родину прокляття, тому Смерть зараз має повне право тебе забрати.

Звісно розуміла, що можливо зробила поспішні висновки на рахунок закоханості бойового мага. Але надто багато збігів, тому відкинула ці сумніви. Навіть, якщо він не закохався, я все одно мала віддячити за порятунок.

- Що ти верзеш? - нахмурив брови Майкл. - Якщо тобі щось підсипали, Каро, то будь ласка приходь в себе та відправляйся назад. Тут надто небезпечно. 

- Лео, дай смолоскип, - мовила до вухастого демона, який миттю виконав моє прохання. В цей раз його вигляд не лякав, схоже за цей період я звикла до демонів. 

Згадавши уроки хімії, якими доречі маги в основному нехтували, я нагрівала пляшечку для зілля проводячи над самим кінчиком вогню вверх вниз, щоб суміш прогрілась повністю і утворилась безбарвна, масляниста та їдка рідина.

- Ваше спасіння було завжди у вас під носом, - посміхнулась я, дивлячись як змішується три компонента.

Звісно я добавила, ще трішки магії Хаосу на початку, щоб сульфатна кислота вийшла ідеальною. Сірка, хоча й і є сировиною для сульфатної кислоти, яку ще називають - сірчаною,  але мені потрібен був саме діоксид сірки. І хвала творцю, саме магія Хаосу допомогла мені зробити цю складну сполуку.

Наскільки я памʼятаю, вʼязниця, якимось чином блокує магію, але згадуючи, як демон-охоронець підпалив смолоскип, зрозуміла, що магія діє поза межами ґрат.

- Я живу з цим вже багато років, - обережно почала капати на грати. 

Підсиливши своєрідне зілля в пляшечці своєю магією, яка доречі здавалось виросла втричі у підземному світі, адже я зовсім не відчувала перенапруги, сульфатна кислота почала повільно розїдати залізо. 

- Кожного разу, коли думаю ось воно щастя, - важко видихнула. - Я отримую від Долі добрячого стусана, а Смерть пожинає плоди моєї легковажності. Я чесно намагалась з цим боротись. І намагалась тебе уникати, щоб вберегти, але не змогла…

Гаряча суміш сірки та води зашипіла та мені хотілось пришвидшити процес. 

- Ще з тієї сторони, - протягнула пляшечку та чекала коли Майкл її візьме. 

Його погляд був прикутим до ґрат та бойовий маг щось зосереджено думав та через декілька хвилин повторив мої дії зі свого боку.

- Чорна вдова, - тихо промовив Гарі та заставив нас повернути погляди на нього. В його темних очах зʼявилась здогадка. - Ти ж Бенет?! Не думав, що коли небуть побачу тебе, ще й вдруге. 

Останнє прозвучало доволі загрозливо з боку батька. 

- Все надіявся, що ти пацан звісно, - мовив він та притулився до ґрат. - Але виявилось ти дівка зі стальними яйцями. Не така, як твоя мама. Видно, що моя порода.