Розділ 28

Я одразу ж відчула хвилювання і невпевненість. А що, як в мене не вийде? Я можу загинути в підземному світі. І Майкл разом зі мною. 

Моє серце шалено калатало у страху і відчутті, що за мною стежать. Я знала, що король демонів спостерігає і в разі чого втрутиться та навряд чи на мою користь. Він зрозумів, що в мене є план врятувати Майкла та, як я це планую зробити не знав. Та схоже це розпалювало у нього азарт. 

Здавалось я в своєрідних збочених іграх, які запланував король демонів і тепер чекає кінця, щоб я задовольнила його. Король демонів міг з легкістю відпустити Майкла та не став, хотів щоб я зіграла з ним. 

Ну що ж! В мене немає вибору. 

З арки мене викинуло недалеко від вʼязниці. І знову відчула цей запах сірки. Здавалось з мого останнього візиту підземний світ ще більше набув червоно гарячого повітря. 
Я поглянула на вхід у вʼязницю. Мені потрібно було пробратись крізь вартових, які охороняли вʼязнів. Четверо кремезних демонів в подобі чоловіків, стояли біля входу. На цей випадок у мене є декілька пляшечок зілля. Одне з найсильніших з мого арсеналу, які я підготувала за декілька годин до виходу. 

Я зробила глибокий вдих та заховала свої переживання глибоко в середину. Впевненим кроком пішла до них прямою дорогою по добре витоптаній стежці. 

- Диви, яка зухвала, - засміявся один з них, одягнений в легку накидку чорного кольору, яка спадала на одне плече. Каштанове волосся обережно було заплетене у тугий хвіст, а зелені очі свердлили мене поглядом. 

- Та це ж Кара, - розвернувся до мене доволі знайомий демон. Чорне волосся, смаглява шкіра, як і минулий раз він був в довгих шортах  та з голим торсом. Якщо памʼять мені не зраджує, король демонів назвав його Зевул. - Захотілось спробувати справжнього чоловіка? Повір нам, ти не будеш розчарована. Демони зазвичай джентельмени, хоча з тобою важко залишатись таким, ще й з урахуванням половини пляшки віскі. 

Вони залились хоровим сміхом. 

- Мені потрібен прохід, - дочекалась поки ці «веселі» демони вдосталь насмілюються та торкнулась своєї сумки на поясі. 

- Красуне, - звернувся демон в легкій накидці. - На нашій стороні переваги. По перше ти в нашому світі. По друге король демонів попереджав, що ти будеш тут. Але ми даємо тобі вибір, або йдеш по колу, - він переглянувся з кожним демоном по черзі та наступні слова промовив без лукавої посмішки. - Або ми сміятимемось над твоїм трупом.

- Цікаво, як сміються трупи? - впевнено мовила діставши пляшечку. 

А чи не забагато я поставила на своє зіллячко? Та подумати над цим не було часу. Я кинула одну, потім іншу пляшку і вибух моментально розкинув демонів та впечатав у двері вʼязниці та це ще не кінець. 

На демонах виднілись лиш незначні подряпини. Вони прудко піднялись на ноги та побігли на мене. 

Я встигла кинути ще два вибухових зілля. Одне збило демона в чорній накидці, відірвавши йому ногу, яка відлетіла в сторону. Мене ледь не знудило від споглядання цієї картини. 

А ось інше зілля відкинуло двох демонів одним махом та поки вони приходили до тями, до мене встиг підбігти Зевул та підняв за шию. 

- Красуне, - протягнув він. - Думала, що під захистом Асмодея? 

Я намагалась вибратись та лиш ноги дригались знизу. Демон боляче стискав мою шию та кисень переставав потрапляти до легень. 

- Король наказав робити з тобою усе, що заманеться. Це пастка, дурненька красуне. А ти і не второпала. 

- Ти також, - прохрипіла я та занурилась у підсвідомість. 

Моя астральна проекція миттю дістала з кишені сумки суміш в пляшечці. Зілля правди і зілля карми. 

Як тільки демон почав сміятись з моїх слів, я різко влила йому в рота зілля миттєвої смерті та коли воно потрапило у кров, демон відпустив мене. 

Його скляні очі були направлені на мене і він замертво впав мені під ноги. Точнісінько як вітчим. Тільки в цей раз совість мовчала.

Я глянула, як огидний демон лежить біля моїх ніг та усмішка ледь виступила на обличчі. 

- Хто ще хоче погратись з відьмою? - промовила переводячи погляд зі ще живих демонів, які лежали на землі. - Асмодею? - глянула кудись вгору. Якщо чесно не знала куди саме дивитись та це було без різниці. 

Я кинула останнє вибухове зілля до входу в вʼязницю та двері розлетілися на друзки. Заради близьких людей я готова на такі вчинки, що й сама собі дивуюсь.

Ступивши крок в отвір, який ще хвилину назад називався дверима я побачила Майкла та серце радісно застрибало.

Бойовий маг обтрусив пил та друзки з себе та підвівши погляд його щелепа гучно заскрипіла.

- Якого демона? - округлив очі Майкл, явно не оцінивши мого вчинку. - Забирайся звідси!

Я стояла прямісінько перед його камерою та була рада бачити бойового мага не дивлячись ні на що.

- В мій час чоловіки рятували жінок, - промовив страшний демон з довгими вухами, що сидів в камері поруч та струсив з себе друзки від вибуху.

- Пройшло більше двох тисяч років, зараз світом правлять жінки, Лео, - мовила я та підійшла до ґрат.

Що робити далі я не продумала. Як відкрити залізні грати, на яких навіть замку немає? Демони відкривали їх схоже своєрідним доступом.