Розділ 27

- Далеко зібралась? - беземоційно мовив могильний голос посеред лісу, встеленим мокрим снігом. 

По шкірі пройшовся мороз та не від осіннього дощу, а від побаченого перед собою. Темна сутність зʼявилась нізвідки та принесла з собою морок. 

- С… с… , - почала я заїкатися та нервово глянула на Занкуса. Демон наполіг, щоб я скористалась його допомогою, мовляв хоче загладити провину минулого.  Напрямок ми тримали до іншого кінця лісу, де я ще ні разу не була. Це темне місце, знаходиться в забороненій зоні.  

Але зараз він стояв в заціпенінні з піднятою ногою над поваленим деревом. Занкус дивися прямо на мене, але життя в його погляді не було. 

- Що ти з ним зробила? - взяла нерви під контроль та спромоглась заглянути під балахон Смерті. 

- Це називається мертве оніміння, - беземоційно мовила вона. 

- Ти його вбила? - мої руки затрусились. 

- Можу і вбити, - темна сутність підлетіла до мене та почала розглядати. Стало так моторошно відчувати могильну прохолоду, яка огортає тіло. - Залежить від того, чи зробиш ти все як треба. 

- Що тобі від мене потрібно? - тихо вимовила. 

- На деякі запитання відповіді краще не знати, - Смерть облетіла моє тіло, наче хотіла обдивитись зі всіх сторін, та знову повернулась до обличчя.

- Але ж для чогось ти зупинила мене, - наважилась промовити та знову заглянула у чорну безодню балахону, яка здавалась примарою поміж голих дерев лісу. 

- Ох, Каро Бенет, - мовила вона та відлетіла трохи подалі. - Чи задумувалась ти колись, чому першими жертвами завжди стають безневинні?

Я похитала головою та слідкувала за кожним її рухом. 

Мені здавалось вона роздивлялється мене наче товар на ринку. І вагається чи купувати чи обрати щось інше. 

- А хочеш я відповім тобі чому ти не знаєш?! - це було більш риторичне питання, задане Смертю. - Тому що, ти не невинна. Про це свідчить, хоча б те, що ти мене бачиш у ті хвилини, коли я забираю душі. Ти своєрідний провідник. Помічник Смерті. Компас для безнадійних відчайдух. Називай, як хочеш.

Моє тіло було наскрізь просочене могильною магією, але розум все залишався думати. Я зосередилась на думках, що вона від мене хоче і до чого ці метаморфози?

- Я роблю тобі послугу, - зненацька мовила вона та вітер розтріпав її балахон. - Арден спромігся втекти від мене. Але, як тільки його нога ступить на землю, він…

- Але ж ти обіцяла, - безнадійно зглитнула та мої руки мимоволі знову затрусились. 

- Ніколи не смій перебивати Смерть! - вона підлетіла ближче до мене та кисень з грудей повільно виходив.

Я задихалась без явної причини і коли мої очі заполонила темрява, Смерть різко відпустила мене. 

- Я не заберу його, по крайній мірі поки що, як ми й домовлялися, - мовила вона, поки я відкашлювалась. - Повір в вас буде час вдосталь насолодитись одне одним. Але взамін я хочу, щоб ти забрала з підземного світу Леонардо. Мені плювати, як ти це зробиш. Але якщо повернешся без нього, - вона зробила паузу. 

На якусь долю секунди я відчула крижаний біль, наче моє тіло засунули у морозилку та включили найнижчу температуру. А потім різко дістали і запхали в крематорій, спалюючи живцем. 

Смерть зникла разом із болем, а я опустилась на коліна не в змозі вимовити слова. Здавалось мою душу розірвали, а потім почали склеювати шматочки. 

- Каро? - отямився Занкус та взяв мене за плечі. - З тобою все гаразд? 

- Так, - підвелась та в очах застигли сльози. 

Занкус недовірливо глянув на мене та розпитувати не став. 

Якщо я не зроблю, як Смерть хоче, Майкла чекає неминуча загибель. А з іншого боку, хто зна що це за Лео і наскільки небезпечне його звільнення. Адже не просто так він у вʼязниці довгі роки. 

Під похмурі думки не помітила, як ми дійшли до арки Смерті. Вона не виглядала наче це щось потойбічне. Звичайна камʼяна арка, обплетена ліанами з невеличкими східцями та бруківкою, яка обережно вистелена попереду. 

Але як тільки я кінчиками пальців ступила на бруківку перед моїми очима зʼявилось щось схоже на потойбічну сутність в чорній мантії, з під якої виднілись деревʼяні кістки та яскраво горіли очі, жовтим пламенним. Сутність випрямилась та поставила деревʼяні руки собі на коліна. 

- Платиииии…- протягнула сутність та я смикнулась від запаху сирості та перегною. Настільки бридко, що мимоволі ступила крок та запах не зник.

Занкус наче не помічав їдкого аромату та підійшов до сутності. Він обережно дістав з поясної сумки шматок тканини в якому зручно вмістилась скринька Хаосу. Унікальна та доволі рідкісна річ. 

Демон попереджав, що цей перехід доволі небезпечний та підступний і лише в одну сторону. Та ми робили ставки на те, що Майкл знову витягне нас через колодязь Хаосу, як в минулий раз. 

Деревʼяні руки сутності потягнулись до скриньки та Занкус спритно заховав її за спину. 

- А-а-а, - Занкус підняв вказівний палець догори та порухав ним з боку в бік. - Спочатку  арка. 

- Оооо, - протягнула сутність. - Одна плата, один перехід…