Розділ 26

Король демонів сів біля мене та кидав неодзначні погляди. 

- Що ви хотіли, викладачко Бенет? - звернув на себе увагу Артур. 

Він це серйозно?

- Що він тут робить? - стиснула кулаки, дивлячись на заступника. 

- Він тут по особистому моєму питанню, - відповів Артур та перевів погляд до світловолосого демона. - І Асмодею поки ти тут, дотримуйся правил. 

Артур турбується про мене? Невже?

В мене підкралася думка, що було три жертви, і так Асмодей міг вибратись у власному тілі. Я нарахувала дві. Третя Майкл? Та ні, не може бути. Він сам говорив, що сильніший за будь якого демона. Я нахмурилась, не розуміючи нічого. Та й Майкл не відчайдушна душа, таке б я помітила. 

Памʼять підкинула ошелешені очі бойового мага, коли він більше місяця тому влетів в цілительську до Говарда. А потім розмову в машині, коли я запитала, що сталось а він відверто збрехав. Невже вони приховали другу жертву?

- Він взагалі немає тут бути! - і де я взяла таку сміливість. - Заступнику Грін, які можуть бути особисті справи з демоном? 

Тільки коли промовила це в голос я зрозуміла навіщо він Артуру. Шарлота. Вона розповіла йому про прокляття. Тому Артур був тоді за пабом. Він знав, що побачить Асмодея. 

- Як грубо, рятівнице, - мовив шовковий голос короля та витяг з похмурих думок. - Я відпустив тебе з підземного світу, не вбив у провулку та ще й оберігав при побаченні, щоб той цілитель руки не розпускав. Наказав демону не нападати на тебе на тій плантації, - він підмигнув. - І така мені дяка? 

Тілом пройшовся холод. Він слідкував за кожним моїм кроком. Знав де я і з ким.

Як він все корисливо перекрутив та я мовчала не в змозі повернути до нього погляду. Я була готова в будь який момент активувати щит та батоги, а подумки згадувала всі можливі заклинання. На Артура надії мало, він співпрацює з королем демонів. 

- Мовчиш? - Асмодей піднявся з місця та загородив мені шлях до Артура. Світле волосся зблизька здавалось настільки ідеальним, що мимоволі хотілось торкнутись шовкових пасм.

- Так мовчи, рятівнице, - продовжив демон злегка нахилившись до мене. - Ти ж багато про що не говориш, правда? І багато чого не розповіла Майклу. Бідний закоханий чоловік, помирає від твого прокляття, - Асмодей поцокав язиком. - Дурненька рятівнице, довіра річ мінлива. Сьогодні ти приховала, а завтра пожинаєш смерть та плачеш над могилою. Хіба ти ще не навчилась грати в цю гру під назвою життя? Скільки ще смертей тобі потрібно? 

Моє серце пропустило зайвий удар. Невже я знову втрачу того, хто дорогий мені. З ким мені приємно проводити час та незважаючи на його знущальну посмішку, яка стала вже своєрідним фліртом, я дійсно маю почуття до Майкла.

Стоп! - я подумки перебила власні думки.

Він сказав помирає, отже ще не все втрачено. Моя інтуїція не дарма натякала, що Майкл зник не спроста.

- Де він? - лиш запитала нарешті наважившись підняти очі до короля демонів. До дійсно дивовижних очей, янтарного кольору. Зізнатись, якби не жагуча неприязнь, я б задивилась на відверто привабливого чоловіка. Він розплився в посмішці.

Асмодей підняв руку та в ній зʼявилась напівпрозора голограма, в якій я побачила вʼязницю. І камеру, в якій ще нещодавно була сама. Але зараз там був бойовий маг. Він лежав на підлозі з закритими очима. Його форма знищена наполовину та з під неї виглядало тіло, точніше те, що від нього залишилось. Червоні плями з запеченою кровʼю. Майкл різко відкрив очі, наче відчув що за ним стежать та Асмодей розвіяв голограму.

- Хочеш погратись знову в рятівницю? - король демонів посміхнувся своєю щирою посмішкою від якої мороз йшов поза шкірою. - Навіть цікаво буде глянути на це. Та памʼятай ти завжди можеш прийти до мене та встати на коліна, - зробив театральну паузу демон та я глянула на Артура, який не поспішав втручатись. - І не важливо з яким посилом ти будеш біля моїх ніг, мені сподобається будь що, головне з тобою, - він підійшов ближче до мене та хтива посмішка виступила на обличчі.

Я сиділа в заціпенінні не маючи змоги вимовити ні слова. Я навіть своїх думок докупи не могла скласти. І плювати було, що зробить зі мною Асмодей. Головне зараз це врятувати Майкла. 

- Досить Асмодею! - гучно мовив Артур.

Я перевела погляд на заступника. Він зупинився в пів метрі від нас та звично хмурився. Це був захист з його боку? Чи йому просто набридло, що витрачаю дорогоцінний час вельми шановного заступника?

«Не відмовляй мені одразу» - мовив голос Асмодея в голові та від неочікуваності перехопило подих. - «Нехай розчарування приходить по краплині. Відчайдушній краплині проклятої душі. Та памʼятай час сплива..»

Король демонів хотів ще щось сказати та в двері наполегливо постукали. Це заставило нас перемістити погляд.

Занкус влетів пулею та  зупинився узрівши Асмодея. Ніколи не задумувалась які в них відносини. Адже Занкус вибрався з підземного світу, а короля схоже не прихопив. 

Погляди двох демонів пересіклись та згустилась магія Хаосу, яка захопила і нас з Артуром. Пелена в очах поїдала один одного, допоки Артур їх не зупинив, впевнено ставши між двома сильними демонами. 

Я втиснулась в крісло та намагалась не дихати. Вони ж не вбʼють один одного прямо тут в академії? Хоча це демони, від них можна очікувати чого завгодно.