Розділ 25

Як тільки вийшла з неконтрольованого сну відразу замахнулась на Занкуса, який смиренно сприйняв відповідь у вигляді ляпаса. І хоч на його темній шкірі, почервоніння майже не було видно. Та біль він відчув сповна. Про що свідчили його зціленні зуби. 

Чи це було за нахабний поцілунок, чи через те, що зробив з батьками Єви, чи скоріш за все одразу. В мене така злість була, що хотілось дотриматись обіцянки Єви і вбити його. 

Занкус чекав ще одного удару та я не стала, затримавши руку на пів шляху до його щоки. 

- Не підходьте до мене, викладачу Аім, - зле мовила до нього та ступила крок назад. - І більше не смійте мене цілувати без дозволу! Якщо я кажу, що витерплю, отже так і буде. Досить перетинати мої кордони. Вам це зрозуміло? 

Занкус поспішно кивнув та схилив голову.  

Я важко дихала та намагалась себе заспокоїти. 

- Каро, я знаю, що мій вчинок не заслуговує пробачення і картаю себе за це вже більше двохсот років, - з винуватим виразом почав він. - Ви можете розпитатись все, що цікавить про минуле життя і я з радістю відповім. 

- Наскільки ми були близькі? - вирішила скористатись нагодою. 

- Я був твоїм наставником на протязі десяти років, знав твої секрети, бажання, знав вміння. Твої батьки були з заможної родини та найняли мене, щоб розкрити твій потенціал. Та найбільше тебе цікавили лиш артефакти. Та я підтримував тебе у цих починаннях до того, як зробив фатальну помилку ми дійсно були друзями.

Друзі це не коханці і мене це цілком влаштовувало.

Він називав це помилкою, хоча в очах помітила, що він шкодує, але не зробив би по іншому. Він стримав обіцянку та розкрив потенціал. Єва все ж змогла використати меч та виконати своє призначення. 

- Як ви вибрались з підземного світу? - згадала, що коли стався великий спалах, Занкуса не було поруч Єви. 

- Угоди з людьми, - неоднозначно відповів він. - Мій дар дуже допоміг у цьому. 

Схоже цей секрет, демон видавати не хотів. Та очевидно, що вибратись з підземного світу можна декількома шляхами. Та не факт, що спосіб Занкуса лояльніший, ніж вбивства відчайдушних душ.

- І Занкусе, я не Єва, - промовила дивлячись як його очі свердлять підлогу. - І не Діана і не рятівниця. Я Кара Бенет, відьма без покровителя з великими секретами за спиною. Не називайте мене тим ким я не являюсь.

Демон важко видихнув.

- Що ви далі плануєте робити? - підняв він очі до мене.

В його погляді побачила страх. З чого б це? Невже він боїться мене? Думає, що стримаю обіцянку Єви? Схоже цей меч дійсно має могутню силу.

- Це вас не обходить, - лиш відповіла я. - А зараз я хочу знайти Майкла. Ви не бачили його, викладачу Аім? 

Він похитав головою з боку в бік. 

- Декілька днів не бачив, - мовив він та в серці кольнуло. 

Де ж дівся бойовий маг? Я декілька разів намагалась звʼязатись з ним та він не відповідав. Чому зник одразу після мого зізнання? Це співпадіння чи він з тих чоловіків, хто боїться чогось серйозного? 

- Ви не хвилюйтесь, викладачко Бенет, я впевнений з ним усе гаразд, певно проблеми якісь з філіями та він скоро це вирішить та повернеться. 

Не знала, що в нього декілька філій ордену. Але судячи з того, скільки йому років, зрозуміло, що на місці він не сидів. 

Нам багато потрібно чого обговорити з бойовим магом і мені плювати чи я маю право вимагати це. Я налаштована рішуче, тим паче він мені винен хоча б за вбивство минулого життя. 

Я ще не вирішила, як реагувати на те, що показав Занкус. З одного боку це страшно, але з іншого я нічого не відчуваю. Наче це не минулі життя, а зовсім інші люди.

Єдиним хто міг знати де Майкл, був ректор, але його немає, тому я пішла до ненависного заступника. Який вже мав закінчити своє заняття. 

Я постукала та коли через декілька секунд почула впевнене «Увійдіть», відкрила двері. 

Жагуче, не приємне, полумʼя розлилось всередині та я зупинилась не в змозі ступити і кроку. Артур був не сам. В нього був гість. Який сидів біля його столу на дивився на мене згори вниз, а потім зупинив погляд на моїх очах.

Я затамувала подих і здавалось, ще трішки і дихати не зможу. Світло карі очі гостя прищурились та він склав руки на столі, від чого побачила його татуювання. 

Цього разу, він був не напівголим, сорочка гарно поєднувалась з довгим білим волоссям, яке хвилями спадало на один бік.

Кисень в організмі поступово втрачався та мимоволі сперлась на двері, від чого мене підхопив гість Артура та тримаючи за талію направив до стільця. 

- Не чіпай мене! - прошипіла я. 

- І я тебе також радий бачити, - обпалив він своїм диханням мою щоку. - Особливо торкатись радий, - він стиснув мою талію, від чого тіло напружилися у погано передчутті.

Асмодей розтягнувся в посмішці, яка враз мене перенесла до того, що бачила в книзі. До створення академії.

Для чого він тут? І як вибрався?

Від автора: