Розділ 24

Минуле...

- Злість зневірливого найчастіше сильніша за хоробрість мужнього, - мовив Занкус, спостерігаючи, як Єва схилилась над тілом двох найдорожчих їй людей.

Мокрий сніг падав на темно-синю накидку дівчини та їй було байдуже. Вона впала на коліна та марно намагалась докричатися до батька й матері. Вони знаходились неподалік будинку Єви, який згорів від світлих енергокуль. Столітня війна кривава та безжальна. Та батьків Єви вбили не світлі маги, а той кому найбільше довіряли.

- Навіщо? - вона повернула погляд до демона. - Я довіряла тобі! Я думала ти допоможеш! Вони! Вони довіряли тобі! Як ти міг?

Вона не плакала, сльози від безвиході просто відмовились литись.

Руїни на яких знаходились Єва та Занкус ще декілька днів тому були мальовничим містом де люди мали надії, створювали плани на майбутнє, вірили у те, що війна закінчиться та нарешті настане мир. Та Доля розпорядилась інакше.

- Битва ще не закінчена. Битву закінчить смерть, все інше лише перерва у битві, - Занкус не видав жодної емоції. - Перепочинок. 

Він вбив їх швидко та без страждань та здавалось його не мучає совість за це. Лиш байдужість застигла в його очах. 

- Що ти верзеш?! - заверещала Єва. - Вони вже мертві! Ти покидьок демонський! Вони надіялись на тебе! Ненавиджу! 

Занкус ступив крок назад, потім ще один. 

- Я вбʼю тебе! Чуєш? - Єва стиснула кулаки. - Убʼю! Не важливо в цьому житті чи іншому, але я вбʼю і тебе і того на кого ти працюєш! Я доберусь до самого Хаосу!!!

Єва кричала так голосно, що здавалось її почують усі. Дівчина різко вскочила на ноги та її руки затрусились. Вона відчула в них силу. Та не силу Смерті, якою володіла будучи темною. Вона відчула дещо могутніше. 

Меч зʼявився в її руках так зненацька, що дівчина злякавшись кинула його на землю, яка була встелена мокрим снігом.

Демон застиг на місці не в змозі поворохнутись та це дало дівчині змогу підняти меч та швидко направити до шиї Занкуса. Та в якусь мить вона помітила, що його погляд скляний та сніжинка, яка впала в жовті очі, не принесла дискомфорту Занкусу, лиш розтанула. 

Він без свідомості. Хтось зупинив його час, - зрозуміла дівчина. 

Вона сильніше стиснула меч та очима шукала його…

Вона шукала Хаоса, відчуваючи, як його магія проникає під її накидку з капюшоном. 

Він був тут. Зовсім поруч та, як тільки вона відчувала його, Хаос ніби вислизав, як змія.

- Покажись! - крикнула Єва та злість осліпила її. 

- Як скажеш, - прямо перед нею зʼявився чоловік у льняній сорочці. Хаоса зовсім не хвилював холод, який встиг добряче відморозити ноги Єві та їй було байдуже на це. 

- Це ти його заставив? Ти? - кивнула дівчина у бік батька й матері, які застигли у гримасі смерті на холодній землі та вже встигли покритись сніжинками. 

- Я б не зміг тобі зашкодити, - Хаос наважився підійти ближче та Єва виставила меч перед ним. 

- Сила трьох? - погляд творця не був здивованим, лиш зацікавленим. - І ти знаєш, як його активувати? 

Дівчина мовчала та сильніше стискала рукоятку. 

- Думкою, - підказав Хаос. - Наші думки мають настільки сильну дію, що можуть все. Навіть вбити. 

Хаос ступив крок ближче до неї, наче випробовуючи. 

- Не підходь, - зціпила зуби дівчина. 

- Ех, моя Діано, - він відсунув меч голою рукою обережно, щоб не поранитись. - Ми знову будемо разом, коли станемо трохи старшим і в наших головах буде менше заплутаності і тоді я буду тільки для тебе, а ти тільки для мене. Але зараз я хаос для тебе, а ти отрута для мого серця. 

- Я не Діана! - процідила крізь зуби Єва. - І ніколи не буду в твоєму полоні! Я хочу твоєї смерті! Щоб ти відчув весь біль, який я прожила. Я жадаю помсти, Хаосе!

Меч активувався, як і Хаос сказав. Силою думки. Блакитне сяйво охопило меч та крила розправились, а рукоятка стала могильно чорною. Дівчина на мить смикнулась від могутності зброї. 

- Прийшли рятувати своїх творінь? Чи не запізно? - мовив Хаос. Єва нахмурилась не зрозумівши до чого творець це сказав. А головне до кого?

Її погляд перемістився за спину Хаосу, де вже стояла жінка та темна сутність в балахоні, уважно спостерігаючи за цим дійством. 

«Зроби це. І мукам кінець», - промовив голос Смерті у голові дівчини. 

Єва відчула відчайдушну впевненість у собі, яку навіяла їй Смерть. Творчиння посміхалась одним кутиком губ та вплітала свою магію у стрічку долі Єви. А Доля підсилювала її бажанням та жагою до помсти. 

Хаос знав, що саме безвідмовність до дівчини призведе його до загибелі та знав, що саме зараз він має бути тут. 

Доля та Смерть сповільнили його дії та він не пручався, хоча всі втрох знали, що Хаос міг врятуватись та не став. Почалась би кривава бійня, а це не в стилі Хаосу. 

- Яка іронія, - промовила Доля. - Самогубство від душі, яка покінчила минуле життя самогубстом. 

Хаос дивився лиш на Єву та ледь помітно кивнув. Він знав, що хоч вона і не Діана та колись вона знову покохає. Та буде повністю його. Вся без залишку. І коли це станеться вже ніщо не зупинить творця. Можливо в наступному житті, а можливо через десять століть, але не зараз, не в тілі Єви.