Розділ 21

Книга полетіла прямісінько у лице Олівії та в цей момент дівчина встигла лиш прикрити руками обличчя. 

- Боляче! - завила студентка потерши свої руки. 

- Жахлива реакція! - крикнула я та Олівія підскочила на місці. - На турнірі вас ніхто не пошкодує, дорогенькі, - почала ходити аудиторією, яку ми відмили до блиску. - А в нас не так багато часу залишилось. Ми повинні пристосовуватись до будь яких обставин.

Можливо мої дії були безжальні. А можливо їх спричинив ще нещодавній випадок з Елізабет. Те як вона на мене дивилась. Її страх в очах. Пронизало моє серце до болю. Я хотіла побігти за нею, але Майкл наполіг залишити дівчину. І він виявився правий, Лізі не була налаштована на розмову. 

Я підняла книгу та жбурнула у Ліліану, дівчина була готова та відкрила магічний щит, від чого книжка глухо вдарилась та впала на підлогу. 

- Так не чесно! - завила Олівія.

Світла магичка задоволено хмикнула. 

- Тепер моя черга? - Аманда Стоун втиснула голову в плечі. 

- Тебе шкода, - посміхнулась їй у відповідь.

Ліліана та Олівія зле переглянулися.

Та я була б не я, якби не злукавила. Миттю піднявши третю книжку я жбурнула у Аманду, яка цього не очікувала. Таке несанкціоноване використання книг негуманне, та загалом я брала книги з теоріями, які вже встигли спростувати. Тому все одно підлягали утилізації. 

Реакція Аманди на мій подив була дуже спритною. Дівчина не просто виставила щит, вона промовила заклинання та книга ледве торкнувшись її розвіялась.

- Свята Доле, - прикрила руками рот Ліліана та плюхнудась на стілець позаду. 

- Заради Смерті, як ти це зробила? - ошелешена Олівія округлила очі та спрямувала погляд на Аманду.

- Тренувалась, - зніяковіла Стоун та поправила сукню ніжно рожевого кольору з бантами на рукавах. - Деймонд допоміг опанувати це заклинання. 

Те, що вона швидко схоплювала, я зрозуміла вже давно. І те, що ентузіазму дівчині позаздрить будь який бойовий маг, це також було не новиною. Але вивчити заклинання, яке не кожному під силу, ось це справжня сенсація. Або ж її предки відьми. 

- А не погано ти так нашого майбутнього короля використовуєш, - хмикнула Олівія та підняла палець догори. - В мене ідея, давайте ми з вами команду мʼязистих завербуємо? 

- Яку команду? - нахмурилась я. 

- Викладача Ардена, - відповіла студентка Лайон. - Їх називають командою мʼязів, ми зазвичай даємо прізвизька всім командам. 

- А наша команда яку назву має? - нахмурилась Ліліана. Схоже плітки вона не часто слухала. 

- Звабниці, - Олівія широко посміхнулась, а Ліліана закотила очі. - Це я придумала. Та й треба відповідати статусу. Георг та Деймонд з команди мʼязів вже на нашому боці і допоможуть в командному етапі, з них тільки Теренс «не займаний», якщо так взагалі можна сказати, - засміялась студентка та зненацька глянула на студентку Нокс. - Ліліана твій хід.

- О ні! - підняла вона руки догори.

- Ти все плекаєш мрії про помсту?

- Про яку помсту? - нахмурилась дивлячись на світлу магичку. 

- Олівія, невже так важко язик за зубами тримати?- зле глянула на неї дівчина, а потім важко видихнула та поправивши краватку, яка в цей раз була блакитною, нехотя почала розповідати. - Можливо ви не одобрите, наставнице Бенет, але те як Теренс зі мною вчинив я йому не пробачу. Якщо я зараз не поставлю його на місце, він продовжить свої знущання. А я не хочу одного дня опинитись за воротами академії в калюжі крові.

Чому саме Джейка вона згадала? Невже в них є підозри, що це зробив Теренс? Міг найняти когось для вбивства Джейка Колі, адже це не проблема для їх сімʼї, як і використовувати артефакт тиші. Маячня. Я потрусила головою. Навіщо йому це? Хіба що це помста. Та за що? Можливо це мені помста? За те, що в журналі в нього одні не здачі з мого предмету? Та чи не занадто банальний привід? Якщо логічно подумати, то це Теренсу не потрібно. Тим паче він зараз навпаки затих. Я згадала останнє заняття, коли з його вуст ні єдиного уїдливого коментаря не почула. Що це? Совість? Навряд.

Але прослідкувати за ним варто.

Помста з боку Ліліани не викликала у мене обурення. Зізнатись на її місці зробила б точно так само.

Я задумливо глянула у вікно, де перші сніжинки почали падати на ще не готову до зими землю. Скоро все навкруги стане білим та холодним. І студентам прийдеться змагатись у таких умовах. Брррр. Я уявила, як вони бігають в зимових речах та намагаються виграти. Та їм потрібні хоча б якісь умови для виживання. Принаймні базові потреби закрити. 

- Йдемо в ліс, - промовила в голос. 

- Зараз? - здивувалась Олівія, яка вже встигла зробити собі ароматний чай та накинула на плечі плед. 

Я кивнула та відкрила перед ними двері. Дівчата важко видихнули. Першою вийшла Ліліана, за нею Олівія, а ось Аманду я не поспішала випускати. 

- Студентко Стоун, - легко затримала її за руку та дочекалась поки третьокурсниці відійдуть подалі. - В вашій родині були відьми? 

- Моя мама, - посміхнулась вона. - Я завжди думала, що я поганий маг Смерті, енергокулі мені не під силу, навіть слабкі, потім я спробувала себе в некромантиці. Хто зна, можливо я одна з обраних. Бо чула, темні маги які не мають реальної сили, чудові некроманти та чуда не відбулось. Але віднедавна зрозуміла, що ця магія просто не для мене. Після вашої практики, спробувала відьомські чари, а результат ви бачили сьогодні. Ви надихнули віднайти себе, щоб в мені бачили не тільки милу ляльку, а сильну відьму.