Розділ 20

— Що з нею? Вона житиме? Все буде добре? — я засипала питаннями Говарда, який ледь тримався на ногах від сп’яніння.

Мої слова не одразу дійшли до його свідомості. Він окинув нас із Майклом каламутним поглядом і презирливо фиркнув.

— Усе буде... якось, — лише й відповів він.

Майкл тримав руку на моєму плечі, ніжно погладжуючи його на знак підтримки. Коли ми знайшли понівечену Елізабет, він одразу запропонував перенести її до свого дому. В академію дівчину в такому стані все одно б не впустили, а допомога була потрібна негайно.

Майкл першим ділом викликав Говарда, який, схоже, після моєї відмови вирішив «пустити душу до раю». Судячи з вигляду, він розважався не сам: розстебнута сорочка, сліди червоної помади з одного боку коміра і ніжно-рожевої — з іншого. Попри стан, цілитель не наважився відмовити Майклові. Хоча, дізнавшись, що пацієнтка — моя подруга, він скривився і спробував піти, та один лише погляд бойового мага змусив його залишитися.

— Спить вона. Їй потрібен спокій, — додав Говард, спираючись спиною на стіну. — Дівчина потрапила під удар чистої магії Хаосу. Дивно, як вона взагалі вижила. — Він стомлено потер очі. — Враховуючи мій стан, я впорався блискуче. Виставлю тобі чималий рахунок, викладачко.

Я поспішно кивнула, навіть не звернувши уваги на його зверхній тон.

— Рахунок пришлеш мені, — відрізав Майкл, зиркнувши на цілителя.

— То що тепер, га, Майкле? — Тукрокс оскалився, переводячи погляд з мене на бойового мага. — Пропонуєш мені здатися?

— Ми ж домовлялися, — тихим, застережливим голосом промовив Майкл.

— Домовлялися? — я нерозуміюче поглянула на нього.

— А він не сказав? — Говард миттєво пожвавився. — Ми уклали парі. Така собі гра: залицятися до тебе, поки ти не вибереш одного з нас... або поки комусь не набридне після першого ж сексу.

Я заціпеніла, а потім повільно прибрала руку Майкла зі свого плеча. Його очі спалахнули люттю, спрямованою на Говарда.

— Ну то як? Подобається бути призом? — цілитель розплився в нахабній посмішці, повільно мружачись.

— Не ускладнюй собі життя, Говарде, — я спокійно похитала головою, і його самовпевнений вираз обличчя згас. Він хотів вивести мене на емоції, але, чесно кажучи, я не бачила в їхній угоді нічого дивного для таких, як вони. — Я вдячна тобі за допомогу, попри все. Рахунок оплачу без вагань. А ваша домовленість мене не ображає — вона лише показує, наскільки ви обидва не впевнені в собі.

Я по черзі поглянула в очі кожному.

— А зараз нам час прощатися, цілителю Тукрокс.

Говард підтиснув губи, так і не знайшовши, що відповісти. Він мовчки підхопив свій тренч і вийшов, не прощаючись.

Майкл не намагався виправдовуватися, та й мені було не до розмов. Я присіла на край ліжка Елізабет і почала ніжно гладити її по волоссю. Дівчина крізь сон сіпнула рукою, на якій виднілася магічна мітка — зараз вона була тьмяною, майже прозорою. Щойно я торкнулася її шкіри, мітка почала бліднути просто на очах.

— Цікаво... — Майкл присів поруч. Виявилося, він весь цей час стояв за моєю спиною, боячись порушити тишу. — Як ти це зробила?

— Скоріш за все, це спадок мого батька, — відповіла я, знову торкаючись руки Елізабет. — Здається, я вмію відчувати зневірені душі.

— Не тільки відчувати, — Майкл усміхнувся і накрив мою долоню своєю. — Нам треба відпочити.

Я перевела погляд на невеликий одинокий диван, де Майкл уже приготував дві подушки, і здивовано підняла брови.

— Ти проти? — кутик його губ ледь помітно сіпнувся.

— Ні, — відповіла я максимально байдуже, хоча серце в грудях влаштувало справжній бунт. Переспати з ним — це одне, а от ділити вузький диван, напевно, ще й в обіймах... це було зовсім інше. Проте виганяти бойового мага на підлогу в його ж квартирі я не збиралася.

Майкл ліг на спину на вузькому диванчику і грайливо підморгнув мені. Я мала рацію: місця було обмаль, і мені буквально довелося вмоститися зверху на ньому.

— Навіть не думай, що отримаєш свій… як ви там сказали? А, «приз»! — я повчально підняла палець вгору, зустрівши його зухвалий погляд.

Майкл смиренно кивнув і відкинув руку, дозволяючи мені влягтися йому на плече. Він двічі клацнув пальцями — і світло миттєво згасло.

Знову відчувши його аромат, я мимоволі тихо простогнала, від чого рука Майкла на моєму плечі ледь помітно здригнулася.

— Дякую тобі, — прошепотіла я в темряву. — За все, що ти сьогодні зробив для мене... і не тільки сьогодні.

Майкл підняв моє підборіддя, змушуючи зазирнути йому в очі.

— Це дрібниці, Каро Бенет.

— Для мене — ні, — моє дихання пришвидшилося. У пітьмі всі чуття загострилися: я не бачила його чітко, але відчувала кожним нервом його важкий подих, жар тіла та ніжні дотики пальців, що повільно ковзали вгору-вниз по моєму плечу.

«Ось він, візьми його. Ти ж хочеш цього!» — кричав внутрішній голос.

Майкл нахилився ближче і знову зупинився за міліметр від моїх вуст. Ох, ці тортурні паузи... Здавалося, в такі хвилини накопичується ніжність, яка згодом має прорватися солодким вибухом. Цього разу він ледь торкнувся моєї нижньої губи, злегка відтягуючи її. Всередині розлилося млосне тепло.

Він дражнив мене, випробовував на міцність. Навіть у темряві я відчувала його впевнену, переможну посмішку. Він чекав на мою реакцію.

— Я просила не робити цього, Майкле, — прохрипіла я.

— Ти могла відмовити, — видихнув він мені в губи. — Не тільки я цього хочу, Каро. То навіщо мені стримувати нас обох?

А він має рацію. Я торкнулася його щоки, ніжно провівши долонею, і вже готова була злитися з ним у поцілунку, але в останню мить передумала.

— На добраніч, — мовила я крізь важке дихання. На щастя, він ніяк не прокоментував мою «втечу».

Я опустила голову йому на плече і заплющила очі, намагаючись заснути. За якийсь час дихання Майкла вирівнялося — він заснув, міцно обіймаючи мене. Вдихаючи його аромат — суміш лимона, кедрового горіха та ледь відчутної ванілі, що пом’якшувала ці суворі ноти, — я нарешті поринула в сон.