Розділ 19

«Невже вона означає для нього щось більше?» — думав Хаос, спостерігаючи, як Кара оголює душу в обіймах Майкла. Він зачаївся за високими деревами у найтемнішій частині лісу, щоб ні Кара, ні Майкл не відчули його присутності.

Творець міг би вбити того, хто нахабно краде у нього трофей, але не став. Це було не в його стилі, до того ж він знав: Кара сама це зробить. Рано чи пізно…

Хаос відвернувся від закоханих і пішов непротоптаною стежкою. Він обрав молоде тіло, наділене магією Смерті, яка непогано поєдналася з його власною. Звісно, це не ідеальне вмістилище, але на перший час має вистачити.

Хаос давно не виявляв свого існування, та зараз вирішив, що час настав. Щойно він отримав контроль над тілом, то зрозумів: Смерть і Доля відчують це, і реакція не забариться.

Та яка різниця? Скоро в нього буде Діана, яку в цьому столітті звуть Карою. Він був у цьому впевнений. Залишилося лиш зачекати. А чекати Хаос вмів.

Він чекав понад дві тисячі років на реінкарнацію Діани, але Єва не виправдала його сподівань. Втім, вона померла, нема чого згадувати. А ось Кара — зовсім інша. Вона поєднала в собі найкраще від обох жінок: ніжність та чуйність Діани, норовливість та бунтарство Єви. Яке поєднання може бути ліпшим?

Хаос задоволено хмикнув, зануривши пальці в темне волосся. Йому здавалося, що ця дівчина — щось на кшталт зашифрованого послання. Він уже отримав його, але ніяк не міг прочитати, і це збуджувало ще більше.

Зненацька думки Хаоса перервав різкий поштовх у плече. Він відчув, як тендітне тіло врізалося в нього. Хаос повільно опустив голову і побачив перед собою молоду жінку з білим, майже попелястим волоссям.

— Ой, вибачте, — мовила вона, поправляючи просту фіолетову накидку. — Я не хотіла.

— Чому така ніжна та вразлива дівчина гуляє в лісі сама? — Хаос схилив голову набік.

— Шукаю квітку, — відповіла вона, ступивши крок назад. — Можливо, ви бачили тут «цілющий дотик»? Назва чудернацька, але це доволі рідкісна рослина.

— Можливо, — посміхнувся Хаос.

— Ви теж травник? Ох, як мені пощастило! — плеснула в долоні дівчина. — Моя подруга хоче створити зілля зцілення, і я вирішила знайти цю квітку, щоб вона мала шанс винайти щось дійсно могутнє. Вона така талановита відьма, ви б бачили її! Коли ми познайомилися, я думала, що вона звичайна, але виявилося — вона неймовірна. А як вона допомогла мені з крамницею, а з моєю міткою... вона просто…

— «Вона» — це хто? — нахмурився Хаос від хаотичного потоку слів дівчини.

— Моя подруга, — відповіла дівчина так, наче він мав зрозуміти все без пояснень. — Кара. Кара Бенет. Можливо, ви чули про неї?

Хаос широко усміхнувся, вже вигадуючи, як загнати Кару у відчай і зробити її вразливою.

— Мене, до речі, звати Елізабет Саммерс, — дівчина всміхнулася й простягнула руку. — Друзі звуть мене Лізі.

Хаос ніжно взяв її долоню і поцілував, від чого дівчина зніяковіло опустила очі. Тільки місяць та зорі світили цим двом, у чиїх поглядах на мить заграли іскри, що означали зовсім різне.

Ніч стерла певні межі, даруючи оманливе відчуття волі. Хаос раптом смикнув дівчину на себе. Вона опинилася притиснутою до сильного чоловічого тіла. Її погляд миттєво змінився на тривожний і боязкий.

— Що ви робите? — її голос став хрипким, вона спробувала вирватися.

— Тихіше, красуне, — прошепотів він їй на вухо. — Будеш слухняною дівчинкою — залишишся живою.

Хаос провів руками по її тілу. Роки стриманості дали про себе знати. Його тіло напружилося.

— Не треба, благаю, — простогнала вона.

— Не благай, — прошепотів Хаос. — Це збуджує ще більше. Хіба ми хочемо, щоб Кара дізналася, що я взяв тебе силою? Чи все ж хочемо? — його слова жорстоко знущалися з дівчини. — З одного боку, це зробив не я, а лише тіло, яким я користуюся. То, можливо, розважимося трохи?

Елізабет сіпнулася, але, зустрівшись поглядом із Хаосом, який випромінював лише тваринне бажання, вмить обм’якла. Магія Хаосу почала діяти. Вона не розуміла чому, але підсвідомо вже не пручалася.

Він із силою відштовхнув її на холодну землю. Побачивши, як дівчина з передчуттям глянула на нього, він відчув огиду.

— Яка ж ти жалюгідна, — мовив він, миттєво втративши до неї інтерес.

Темна магія охопила дівчину, змушуючи її вигинатися, наче змія. Хаос спостерігав, як її тіло корчиться у неприродних позах. Дівчина не могла видати ні звуку — він закляттям закрив їй рота. Вона кричала у своїй підсвідомості, благала про допомогу, але її ніхто не чув.

Крики в порожнечу принесли Елізабет лише усвідомлення неминучої загибелі. Їй хотілося померти, та Хаос не дозволяв цьому статися. Він зверхньо глянув на понівечене тіло. Йому хотілося більше розваг, але він розумів: ще один дотик магії — і дівчина просто не витримає.

— Життя — це темне, нерозгадане таїнство, Елізабет Саммерс, — Хаос присів біля неї і прошепотів: — Хай там як, його складові — сила та слабкість. Сила здобуває перемоги, слабкість зазнає поразок.

Вона дивилася на нього очима, повними сліз, не спроможна вимовити й слова.

— Сьогодні твоя слабкість принесла мені маленьку перемогу, — він поплескав її по щоці й гидливо змахнув сльози зі своїх пальців. — А тепер — кричи.

Дівчина відчула, як магія відпустила її легені. Вона втягнула повітря і несамовито закричала, вже не сподіваючись на порятунок:

— ДОПОМОЖІТЬ!!!