Розділ 18

- Але… - напружилися я та слова так і не змогла підібрати. - Звідки ти…

Тікати було вже нікуди. Я сама навряд чи виберусь з цього лісу. І говорю я не про демонів, а про те, що цей ліс для мене, як чорна діра особливо вночі. Заблукаю і буду відлюдником лісу. 

- Здогадався, - підмигнув він мені, діставши ножа з чорного портфелю. Він виглядав надто спокійно, що заставляло моє серце шалено битись 

Я різко вскочила на ноги та відчула, як руки німіють. Невже я так безглуздо помру? Невже він вбʼє мене просто тут? Та ще й таким не оригінальним способом? Ножем?

- Ти чого? - Майкл здивовано глянув на мене та обережно гострим лезом торкнувся стовбура. - Хочеш знати, як я здогадався? - зрозумів по своєму він моє збентеження. - Спершу я здивувався, коли Артур розповів, що демон на тебе не напав. Почав шукати відповіді. Та лиш одна була перед носом. Демон нищого рівня відчув сильнішого. Твою маму перевірив, окрім дивної історії з твоїм вітчимом та й з чоловіками загалом, яка доречі супроводжує ваш рід, я нічого не знайшов на неї. Тоді почав шукати твого тата, якого не зазначили ні в одних документах. Мені стало цікаво чому ж мама твоя приховала це. Звісно я думав, що це цілком може бути зустріч на одну ніч, але вирішив в цьому переконатись. 

Я напружилися ще сильніше. Бойовий маг копав під мене та це боляче кольнуло по моєму і так відчайдушному серцю. 

- Потім побачивши, як Асмодей тебе вербує, - він заскрипів зубами та на секунду перестав різати. - Спочатку це не здавалось дивним. Асмодей завжди любив симпатичних, розумних, норовливих та до демонів сексуальних жінок, - Майкл не соромлячись оглянув мене з ніг до голови. Та зараз мені було байдуже на його погляди. - І остаточно впевнився, коли король не затягнув тебе з собою, там за пабом, в підземний світ, а лише залякував та грався наче з мишкою, яка потрапила у його полон. 

Я досі не розуміла до чого він веде. 

- Йому потрібна твоя магія, а не тіло. Можливо ти тільки здогадуєшся про це, - глянув він мене, зробивши останній штрих та зрізав квітку. - То що я правий, викладачко Каро? Твій батько демон? - підмигнв Майкл та посміхнувся. Він і без мене знав відповідь.

- Так, - опустила погляд. - Але я дійсно не знаю, яку саме магію хоче Асмодей.

- Демонську, яку ж іще, та не думаю що королю буде цього достаньо, - Майкл заховав ножа та підняв до мене квітку. - Він захоче, щоб ти вклонилась йому, як демон. 

Я не поспішала приймати подарунок, лиш глянула на яскраву квітку та в думках були слова Майкла. Я ніколи і нізащо не вклонюсь королю демонів. 

- А ти демон? - запитала у Майкла та зустрілась з його посмішкою. 

- Ні, - помотав він головою. 

- А чому ж на тобі обмежувачі? 

- Дуже давно, Каро, своєю силою я вбив кохану людину, з тих пір я використовував магію тільки в екстрених випадках, - в його словах відчувався такий відчай та біль, що мені захотілось обійняти бойового мага. Та згадавши силою якою він володіє я враз зупинилась. - Я дещо сильніший за демона, сильніший за людину, сильніший за мага, - підсунув він квітку ще ближче до мене. 

Я знову не наважилась взяти. Мені стало так моторошно. Майкл один з тих перед ким я могла показати свої почуття, але водночас той кого варто боятись. Я зовсім не знаю цієї людини. І я дуже заплуталась в своїх висновках.

- Але на кожну силу знайдеться сильніша, - тихо промовила. 

- Творці, - мовив він також тихо, наче не хотів цього визнавати. - Тільки вони сильніші.

- Сила, якою ти володієш настільки могутня, що лиш творці здатні її побороти, - тремтячими руками потягнулась до квітки. - Чи не здається тобі лицемірним шукати інформацію на мене, коли поруч є ти, Майкле? Чи це не справжнє твоє імʼя?

- Справжнє, - його погляд не видавав жодної емоції. - Я все той же Майкл Арден, якому ти подряпала улюблену машину, з яким ти познайомилась в пабі, який затягнув тебе на нудну ділову зустріч та з яким переспала задля власної вигоди та зараз намагаєшся робити вигляд, що цього не було.

- Ти уникаєш теми, - не стрималась я. - Ми говоримо про тебе, а не про мене.

Майкл важко видихнув.

- Я той єдиний, хто володіє трьома силами. Долі, Смерті і Хаосу. Створений останнім більше двохсот років тому, для його ж порятунку, - він передав квітку та опустив руку. Його погляд змінився та став холодним немов айсберг. - Не підскажеш чому я такий відвертий з тобою?

- Заклинання правди.

Майкл ще з хвилину пильно дивився на мене, поки я ховаю квітку у невеличку сумку, а потім знову повернувся до портфелю. В мене було відчуття, що він хотів розкрити ці секрети. Наче давно мріяв зняти тягар з душі.

Наступні його дії були настільки неочікувані, що я мимоволі підскочила, коли бойовий маг підняв догори плед. 

- Ти якась напружена, - хмикнув він та дістав два келиха. - Вина?

Він наче грався зі мною в свої чудернацькі ігри. Наче не усвідомлював, що зараз моє викриття може коштувати життя. Я розуміла, що секрети коли небуть проберуться назовні та не у лісі, кишащому демонами. 

Битися з Майклом, це все одно, що підписати собі смертний вирок. Звісно я можу спробувати, але якби він хотів мене вбити, я б вже була мертва.