Розділ 18

— Але… — я напружилася, та слова ніяк не підбиралися. — Звідки ти…

Тікати було нікуди. Сама я навряд чи виберуся з цієї хащі. Для мене цей ліс був наче чорна діра, особливо вночі — один хибний крок, і я назавжди застрягну тут. Буду кружляти, як божевільна відлюдниця. 

— Здогадався, — підмигнув він, дістаючи ножа з чорного портфеля. Майкл виглядав надто спокійним, і це змушувало моє серце калатати від жаху.

Я різко схопилася на ноги, відчуваючи, як німіють кінцівки. Невже я помру так безглуздо? Невже він уб’є мене просто тут, ще й таким банальним способом? Ножем?

— Ти чого? — Майкл здивовано глянув на мене й обережно торкнувся гострим лезом стовбура дерева. — Хочеш знати, як я зрозумів? — він по-своєму витлумачив моє заціпеніння. — Спершу я здивувався, коли Артур розповів, що демон на тебе не напав. Почав шукати відповіді, хоча головна була під самим носом: нижчий демон відчув сильнішого. Я перевірив твою матір. Окрім дивної історії з вітчимом та проблем з чоловіками, яка, до речі, супроводжує ваш рід, я нічого не знайшов. Тоді взявся за пошуки твого батька, якого не зазначено в жодному документі. Стало цікаво, чому мати це приховала. Звісно, я припускав, що це могла бути випадкова зустріч на одну ніч, але вирішив переконатися.

Я напружилася ще дужче. Те, що бойовий маг «копав» під мене, боляче кольнуло і без того зневірене серце.

— Потім я побачив, як Асмодей тебе вербує, — він заскрипів зубами й на мить припинив різати. — Спершу це не здалося дивним. Асмодей завжди полюбляв привабливих, розумних, норовливих і до біса сексуальних жінок, — Майкл не соромлячись оглянув мене з ніг до голови. Та зараз мені було байдуже на його погляди. — Остаточно я впевнився, коли король не затягнув тебе силоміць у підземний світ там, за пабом, а лише залякував і грався, наче з мишкою, що потрапила в полон.

Я досі не розуміла, до чого він веде.

— Йому потрібна твоя магія, а не тіло. Можливо, ти й сама про це здогадуєшся, — він глянув на мене, зробив останній штрих і зрізав квітку. — То що, я правий, викладачко Каро? Твій батько — демон? — Майкл знову підмигнув. Він і без мене знав відповідь.

— Так, — я опустила погляд. — Але я справді не знаю, яка саме магія йому потрібна.

— Демонічна, яка ж іще. Та не думаю, що королю цього вистачить, — Майкл сховав ножа й протягнув мені квітку. — Він захоче, щоб ти вклонилася йому як піддана.

Я не поспішала приймати подарунок. Дивилася на яскраві пелюстки, а в голові відлунювали слова Майкла. Я нізащо й ніколи не вклонюся королю демонів.

— А ти… теж демон? — запитала я, зустрівшись із його посмішкою.

— Ні, — він заперечно похитав головою.

— Тоді навіщо на тобі обмежувачі?

— Дуже давно, Каро, власною силою я вбив кохану людину. Відтоді я використовую магію лише в крайніх випадках, — у його голосі було стільки відчаю та болю, що мені захотілося його обійняти. Та згадавши про його могутність, я вмить зупинилася. — Я дещо небезпечніший за демона, людину чи звичайного мага, — він підсунув квітку ще ближче до мене.

Я знову не наважилася взяти квітку. Стало моторошно. Майкл був одним із тих, перед ким я могла відкритися, але водночас — тим, кого варто було боятися понад усе. Я зовсім не знала цієї людини й остаточно заплуталася у своїх почуттях.

— Але на кожну силу знайдеться ще могутніша, — тихо промовила я.

— Творці, — так само тихо відгукнувся він, наче йому важко було це визнати. — Тільки вони.

— Твоя сила настільки велика, що лише Творці здатні її приборкати, — я тремтячими пальцями нарешті торкнулася квітки. — Чи не здається тобі лицемірним копати під мене, коли поруч є ти, Майкле? Чи це взагалі твоє справжнє ім’я?

— Справжнє, — його погляд не видав жодної емоції. — Я все той же Майкл Арден, якому ти подряпала улюблену машину, з яким познайомилася в пабі, який затягнув тебе на нудну ділову зустріч... І з яким ти переспала заради власної вигоди, а зараз намагаєшся вдати, що цього не було.

— Ти уникаєш теми, — не втрималася я. — Ми говоримо про тебе, а не про мене.

Майкл важко видихнув.

— Я той єдиний, хто володіє трьома силами одразу: Долі, Смерті та Хаосу. Створений останнім понад двісті років тому задля його ж порятунку, — він передав мені квітку й опустив руку. Погляд став холодним, немов лід. — Не підкажеш, чому я такий відвертий з тобою?

— Закляття правди.

Майкл ще хвилину пильно дивився на мене, поки я ховала квітку в сумку, а потім знову повернувся до портфеля. У мене було відчуття, що він сам хотів розкрити ці карти. Наче давно мріяв скинути цей тягар із душі.

Наступні його дії були настільки неочікуваними, що я мимоволі здригнулася: бойовий маг розгорнув плед.

— Ти надто напружена, — хмикнув він і дістав два келихи. — Вина?

Він грався зі мною у якісь чудернацькі ігри. Наче не усвідомлював, що моє викриття може коштувати мені життя. Я розуміла, що секрети рано чи пізно випливають на поверхню, та не думала, що це станеться в лісі, який кишить демонами. Битися з Майклом — це підписати собі смертний вирок. Звісно, я могла б спробувати, але якби він хотів моєї смерті, я б уже була мертвою.

Він зробив ковток і всміхнувся.

— Це вино смакувало б краще, якби ми були голі, — його лукавий погляд повільно ковзнув по моєму тілу.

Зараз я навіть не мала сил на обурення.

— Сідай, — він злегка поплескав по пледу. — Твій секрет я нікому не розповім.

— Чому? — я сіла на самий край, щоб не торкатися його.

— У кожному з нас є частка світла і частка темряви, Каро, — він підсунув мені келих. — Ти подобаєшся мені як людина. Бо демон із тебе, чесно кажучи, нікудишній. Не люблю це визнавати, але Асмодей правий: ти занадто схожа на рятівницю.

Я істерично розсміялася. Проковтнувши клубок у горлі, я підняла келих і одним махом його спустошила.

— Напівдемони давно серед нас. Взяти хоча б Занкуса, — почав він заспокійливо, дивлячись мені в очі. — Якби ти одразу зізналася, підозр би не було. А оскільки ти приховала правду, нам довелося під тебе «копати».