Розділ 17

Хоч до опівночі залишалося ще кілька годин, повертатися в академію я не хотіла. Одразу після ресторану спіймала перше-ліпше таксі та вказала адресу Майкла.

А може, я просто хотіла застати бойового мага з якоюсь красунею і нарешті припинити мріяти про нього? Відчинити двері й побачити картину: з душу виходить жінка або, наприклад, у його ліжку лежить напівгола дівчина. А потім — усе як у мелодрамах: волосся майорить за вітром, очі заплакані, і я вибігаю геть, усвідомлюючи, що моє серце розбите. Я мимоволі хихикнула від таких драматичних думок.

Тук-тук.

Майкл відчинив доволі швидко й ошелешено глянув на мене. Слідом за ним я теж безсоромно оглянула бойового мага з голови до ніг. На відміну від нього, я задивилася не без причини. На Майклові були лише сірі спортивні штани. Голий торс, який я вже бачила раніше, але не встигла вдосталь оцінити (принаймні за яскравого світла), зараз був на відстані витягнутої руки. Цікаво, як він відреагує, якщо я торкнуся? Я ковтнула слину від цієї надто відвертої думки.

— Намилувалася? — зі знущальною посмішкою запитав він.

Мої щоки спалахнули, і я швидко звела погляд до його очей.

— Заходь, раз уже прийшла, — він відступив, пропускаючи мене.

Цього разу я проходила боком, аби не зачепити бойового мага плечем. На долю секунди ми зустрілися поглядами, і цей контакт знову обпік, наче полум’я. Пам’ять підступно підкинула спогад про його ніжні поцілунки, які я відчула на шкірі майже наяву.

Майкл раптово схопив мене за руку й притис до себе. Тепло його тіла передалося навіть крізь моє пальто.

— Будеш так на мене дивитися, — прошепотів він мені на вухо, — не втримуюся, Беннет. Ох, не втримаюся, і ти знову опинишся в моєму ліжку.

З моїх вуст вирвався мимовільний стогін, від якого враз кинуло в жар. Очі Майкла спалахнули, він на мить заплющив їх, і його дихання пришвидшилося.

Хтозна, чим би закінчилася ця сцена, якби не...

— Кхм-кхм, — прокашлявся Георг, з’явившись із ванної кімнати праворуч від входу.

Я відсторонилася від Майкла й глянула на студента. Його погляд блукав підлогою — хлопець не наважувався подивитися на мене. Проте це не завадило мені помітити під його оком синьо-червону пляму, яку явно «розфарбував» чийсь міцний кулак. Георг — занадто сильний маг, щоб дозволити себе вдарити. То хто ж виявився сильнішим за нього?

— Хто це тебе так? — я намагалася піймати його погляд.

— Олівія, — відповів він крізь зуби, прикладаючи лід до синця. — Сказала, якщо знову спробую скористатися її вразливістю, можу замовляти собі труну.

А дівчина вміє за себе постояти. Шкода, що тільки батькові не може протистояти.

— Можеш іти, герою-коханцю, — Майкл знову торкнувся моєї талії, від чого я затамувала подих, і відчинив перед Георгом двері.

— А машина? — обережно нагадав хлопець. — Можна її знову позичити?

— Тримай, — Майкл кинув йому ключі. — І поговори вже нарешті з батьками. Моя машина не для того, щоб ти дівчат возив.

Студент, проходячи повз мене, опустив очі й тихо попрощався. Коли двері за ним зачинилися, я очікувала, що Майкл продовжить те, що почав, і мимоволі напружилася. Та бойовий маг не поспішав фліртувати.

— Відчуваю між вами спільні секрети, — примружився він, швидко накидаючи сірий світшот. — Між вами щось сталося?

— Так, — тихо відповіла я й зціпила зуби. Я стояла в коридорі й розглядала світлі стіни. Взагалі, квартира мага була витримана в білих кольорах із вкрапленнями сірого: то картина на стіні, на яку я задивилася, то подушки, то стільниця на кухні.

— Я так розумію, розпитувати не варто? — він примружився ще дужче.

Я обіцяла студенту не виказувати його, але закляття правди вимагало свого.

— Йому соромно, — відповіла я і швидко додала: — Давай швидше покінчимо з цим.

— Покінчимо? Ти про що? — посмішка знову з’явилася на його обличчі.

— І це ще в когось із нас «бурхлива фантазія», — я закотила очі. — Я про наше побачення. Хочу якнайшвидше опинитися у своєму ліжку.

— Невже з Говардом було так погано? — запитав він із ноткою ревнощів, закидаючи чорний наплічник на одне плече.

— Було занадто відверто, — чесно відповіла я, зустрівшись із його зацікавленим поглядом. Я дуже сподівалася, що він не почне випитувати подробиці.

— Ну гаразд, ходімо, — Майкл зміряв мене поглядом і взяв ще один світшот, чорного кольору, який люб’язно накинув мені на плечі. — Щоб не змерзла, — прошепотів він ззаду й злегка поплескав мене по плечах, від чого тіло вкрилося сиротами.

До лісу ми йшли пішки й, на щастя, мовчки. Кожен був занурений у власні думки. За звичним сценарієм Майкл крокував попереду, а я плелася позаду в довгій червоній сукні та чорному пальті. Добре, що я вирішила поекспериментувати зі стилем і замість підборів взула осінні чоботи.

Сонце давно зайшло за обрій, і шлях нам освітлював лише невеличкий ліхтар у руках Майкла. Високі напівголі дерева додавали моторошності, особливо коли ми перетнули межу дозволеної зони. У повітрі пахло небезпекою, що змішувалася з нав’язливою тривогою.

Я підійшла до Майкла ближче, та взяти його під лікоть так і не наважилася. Бойовий маг був зосереджений на дорозі й, здавалося, навіть не помічав, що відстань між нами скоротилася. Раптом він зупинився посеред непримітної галявини й різко повернувся до мене. Від несподіванки я завмерла. Майкл опустив погляд на ліхтар і вимкнув його.

— А тепер тихо. Щоб я не чув навіть зітхання, — прошепотів він, насупившись. — Тим паче — стогону.

Я нервово ковтнула слину.

Майкл поводився дивно. Різким рухом він притягнув мене до себе й зазирнув у очі. Я не знала, чого очікувати, та він лише підмигнув і жестом наказав присісти. Я слухняно опустилася на землю.

Я спостерігала за ним. Його погляд був спрямований уперед, а на вилицях, ледь освітлених місяцем, грали жовна. Я не могла відірвати від нього очей, схиливши голову набік і зацікавлено закусивши губу. Який же він, до демонів, гарний, коли такий зосереджений!