Розділ 16

Говард Тукрокс, симпатичний молодий чоловік, одягнув довгий тренч коричневого кольору, з під якого виднілась світла сорочка, з ростебнутими двома верхніми ґудзиками, що додавало легкого бунтарства та кокетливості в образі. Він дійсно виглядав розкішно. Цілитель чекав мене біля виходу з академії з ввімкнутим двигуном ідеально чистої машини. Високе біле авто, з тонованими вікнами та потужними силуетами, які так і випромінювали сміливість.

- Маєте розкішний вигляд, викладачко Бенет, - мовив він роздивляючись мене без сорому.

Червона, довга сукня, яку я купила на першу зарплатню у не дорогому магазині, виглядала дійсно дорожче чим є насправді. Вона була закрита, але повністю облягала тіло, що неодмінно сподобалось цілителю.

Я хотіла поїхати на своїй машині та Говард наполіг мовляв: «Не відмовляйте джентельмену у невинному залицянні». Та в кінці кінців пального в мене майже не було, тому його пропозиція мені вигідна, адже я вибрала купити сукню, а не заправити авто.

Усю дорогу я намагалась мовчати, та лиш дурнувато посміхатись на його спроби розвести мене на розмову про цілком буденні речі. Нехай краще думає, що я божевільна чим взнає, що я на чверть демон, або ще гірше - чорна вдова. 

Говард же сприйняв моє мовчання, як деяку ніяковість перед ним, що мені підходило. 

Ресторан Моне не дарма називають кращим рестораном столиці. І це не завдяки ідеальній інтимній атмосфері чи розкішним та дорогим меблям. А все завдяки приголомшливому виду. Моне дійсно виграв в лотерею, коли викупив це місце. 

Нам дісталось одне з найкращих місць з виглядом на захід сонця. Помаранчеві промені відображалися у широкій річці, яку наче обіймали гори з двох сторін, на одній з яких розташовувався надзвичайної краси замок.

Я згадала слова Вівʼєн, яка говорила про Говарда, мовляв він би запросив у номер, а не ресторан. Або вона погано його знала, або ж він змінився. 

Або ж пізніше він запросить провести ніч разом, - хмикнула я.  

- Про що ви подумали, викладачко Бенет? -  Тукрокс підійшов ззаду, щоб відсунути стілець, від чого мої сідниці напружилися, згадуючи ще недавнє торкання студента до них. 

- Чи буде продовження вечора, - чесно відповіла я та нервово закусила губу. 

Говард кашлянув. 

- Доволі неочікувано, - почула ззаду його тихі слова та схоже обличчя цілителя вкрилося посмішкою. 

Офіціант приніс замовлення, яке цілитель замовив заздалегідь та це дало Говарду змогу отямитись від моєї відвертості. Біле, сухе вино та запечену рибу.  

- Давайте перейдемо до справи, - випила води. До вина навіть не торкнулась, мені вистачало розкутості. - Як вчора говорила, я декілька днів намагаюсь створити зілля, та інгредієнти наче зовсім не піддаються. Я добавила і дарунки і квіти Німфеї та це все не те, виходить, як вода. Я звісно не здамся, але розумію, що якщо далі так і піде, то ми не встигнемо створити зілля зцілення до турніру. 

- Ми, - протягнув Тукрокс та не побачивши в моїх очах омріяного вогника злегка засмутився.

- Можливо нам потрібно підключити ще когось? - намагалась не звертати уваги на його пустлотливі погляди. - Майкла Ардена наприклад. 

Говард помітно скривсвся. Я знала, що згадка про бойового мага приведе його в почуття. Та я була б не я, якби не почала розпитувати. Надії дізнатись про Майкла не залишала. 

- Мені здалось ви друзі, - обережно почала. - Хіба це не так? 

- Та друзі, - махнув він рукою та перемістив погляд та краєвид. - Майкл багато для мене зробив, майже не вимагаючи нічого взамін. Він побачив потенціал та оплатив навчання, хоча мої батьки тринадцять років тому наполягали саме на бойовому факультеті, а я ж хотів цілительство. Взамін Майкл попросив йому не відмовляти у цілительській допомозі.

Дуже розумно з боку Ардена, вкластись у потенційно сильного цілителя, задля власної вигоди. Я не засуджую, лиш захоплююсь. Схоже зовсім не знаю бойового мага. Та я почала все більше задумуватись про те, що Майклу насправді не тридцять і навіть не сорок. 

- А що змінилось? - запитала я. 

- Конкуренція, - він перемістив вивчаючий погляд на мене. - Жінка змусила конкурувати один з одним. Зараз в нас тимчасова війна за серце найвродливішої викладачки. 

Як тонко. Я подумки закотила очі. 

Хоча я їх не змушувала до цього. Це те, що внизу цілителя фліртуна і містера скриплячі зуби змушувало битись за місце у моєму ліжку. 

- Та і зізнаюсь, - тихо почав Говард наче соромлячись. - Я вже звертався до нього за допомогою.

З однієї сторони це добре, що він так включився в процес, а з іншої невже він звертався до Майкла, тому що, не вірить у мене? 

- В нас ще є час, Каро, - ніжно торкнувся він моєї руки, схоже зрозумів, які не приємні могли здатись його слова. - Я вірю, що ти зможеш це зробити і ми запетннтуємо твій винахід. 

- Що зробимо? - мої брови пішли вверх, щоб запатентувати зілля чи заклинання потрібно мінімум дві, а то й три моїх зарплатні. В мене таких коштів немає, навіть половини суми.

- Це мій подарунок, - посміхнувся Говард. 

Який я прийняти не можу.