Розділ 14

Я крутилась у ліжку наче вʼюн. Сон настільки видався реалістичним, що не могла навіть прокинутись, ніби хтось силоміць затягнув мене у сновидіння. Чи можливо це знову транс? По спині пройшовся холодний вітер. 

Я бачила двох жінок уві сні над моїм тілом. Вони були високі, приблизно метра три завбільшки та дивились зверху, від чого моє тіло пронизало до кісток. Одна з них з яскравими крилами, світлим волоссям та приємною посмішкою. Друга зовсім інша. Чорне наче могильна земля волосся. Атласна сукня та погляд готовий в будь яку хвилину вбити.

- Хто ви? - хрипко мовила до них.

Моє тіло відчувалось по іншому, та я й сама була вже не Карою. Біляве волосся спадало на плечах, а тугий корсет облягав настільки, що я думала зараз дихати перестану. 

- Творці, - голосно мовила жінка з крилами та відголос пройшовся луною по кімнаті в якій майже не було меблів, крім старого столу позаду жінок.  - Доля та Смерть.

- Ви хочете мене …? - мовила до них дівчина, в тілі якої я застрягла. 

- Ти ж моє дитятко, - світла жінка, яка скоріш за все і є Долею, враз стала людським  зростом та заглянула у заплакані блакитні очі дівчини. - Діано, думаєш ми хочемо завдати тобі шкоди? - повернулась вона від мене та чорноволоса жінка також зменшилась. - Ми лиш покажемо дещо. 

Доля торкнулась мого чола та я побачила великий вибух усього живого. Не залишилось навіть натяку на створінь. Полумʼя, яке не обпікало, а лиш знищувало та перетворювало на ніщо. Воно розгорталось та зжерало усе на своєму шляху, не залишаючи ані сліду. Це було швидке ведіння, яке привело у шок, що мене, що Діану. 

- Таке буде з нами, якщо Хаос продовжить бути з тобою, - забрала руки жінка від світловолосої Діани, в тілі якої я застрягла. - Розумієш люба, він закоханий, як хлопчисько. Та це не те кохання, яке приносить ейфорію. Ти відкрила йому тимчасову радість та Хаос зажадає більшого, а повністю занурившись у своє кохання, творець поза межами здорового глузду, створить кінець світу. Розумієш? І це все через тебе, люба.

Я чула думки Діани. І вони були доволі нерозумними. Здавалось ніби їй хтось нашіптує зробити вкрай відчайдушний вчинок. Наче її примушують до цього добровільно з власної волі, але без повної змоги контролю.

Мої руки піднялись догори та в них матеріалізувався меч з крилами. Та я не робила абсолютно ніяких дій, це все Діана. Смерть помітно смикнулась, а Доля стояла незворушно та її посмішка не сходила з прекрасного обличчя. 

Що Діана збирається робити я знала добре та допомогти не могла. 

- Можливо кара полягає в тому, що в ту мить, коли перетинаємо межу вічного мороку, зберігається ясність думки? - мовила Діана та я навіть не встигла осмислити її слова, як дівчина направила меч на себе та проштрикнула ним живіт. 

Вона рахувала себе мороком та хотіла врятувати світ. 

Гострий біль пронизав черевну порожнину. Діана не кричала, лиш мужньо опустившись на коліна, повільно закрила очі. Хоча біль був нестерпним. Настільки, що я відчула, як кричу в її голові. Кричу в порожнечу болю, який здавався ніколи не припиниться та не дасть омріяного спокою. Як вона терпить це? Чому не кричить? Не плаче?

- Я завжди казала, що Смерть добріша за Долю, - промовила чорноволоса жінка, дивлячись, як тіло стікає кровʼю і майже торкається її босих ніг. 

- Де вмирає надія, там виникає порожнеча, - байдуже знизала плечима Доля. - Я лиш посилила її безнадійність. Хто ж знав, що Хаос обере в фаворитку таку слабку жінку. 

- Самопожертва це не слабкість, - мовила Смерть проводячи рукою над тілом Діани. - Це дії за які не чекають винагороди, це той момент коли забуваєш про себе.

Доля підійшла до Смерті та взяла душу Діани уважно роздивляючись її. 

- Думала колись чи є в нас душі?

Смерть знизала плечима та стиснувши руку в кулак направила магію на тіло Діани, яке вмить перетворилось на попіл. 

- Він зажадає помсти. 

- Звісно, - промовила Доля маскуючи душу Діани. - Але якщо хочеш здаватись сильнішою, то краще сховати свою зброю від оточуючих. 

Коли встала було відчуття ніби зовсім і не спала. Різко підвівшись я відчула, як голова закрутилась, а з носа повільно почала капати рідина. 

- Прокляття, - вилаялась та побігла до умивальника. 

Швидко вмившись я глянула в дзеркало та заклякла. Моє волосся стало білим, а лице набуло миловидних рис. 

Діана. Я бачила в дзеркалі її, а не себе.

Я потрусила головою та відображення швидко змінилось на звичне, наче це була галюцинація. Знущання моєї чудернацької фантазії.

- Ти знову у моєму полоні, - тихо прошепотів хтось на вухо. - Не довіряй їм…

Та в ванній я була сама. Невже я божеволію? Чи хтось намагається переконати мене в цьому? І кому не довіряти? Невже ці слова безпосередньо стосуються мого сну? 

Легше визнати, що я божевільна чим повірити у таку дійсність. Я думала, що Доля це добра творчиння, яка завжди намагається врятувати, та виявилось це холодна, розважлива та безжальна жінка, яка задля своїх інтересів не пожалкує нічого та нікого. 

А Смерть це та від якої стине кров в жилах, та ось тут я не прогадала.