Розділ 12

— Як ти міг мені не повідомити? — люто шепотіла Джина, притиснувши Роберта у затишному кутку. — Ти провів із нею ледь не пів дня, зовсім ігноруючи мене! А я дзвонила, Роберте! І не один раз!

Тільки «приватним» це місце було лише на їхню думку. Я стояла за шафою зі шматком млинця в роті й намагалася навіть не дихати. Слина зрадницьки котилася до горла, і я подумки простогнала. Осліплені пристрасними розбірками, вони мене не помічали.

За іронією долі, я проспала сніданок. Хоча зазвичай на тренування приходила однією з перших. Кухарка люб’язно впустила мене на кухню перекусити, і мій погляд, звісно ж, упав на найкращі млинці у моєму житті. Набравши повну миску, я тільки-но взялася жувати, як з’явилася ця дивна парочка.

Доля, як і карма — ще та с…

— Хіба не ти три роки тому чітко дала зрозуміти: я не маю розраховувати на щось більше, ніж секс? — кинув Роберт.

Я гучно ковтнула слину. Слава творцям, вони не почули.

Чи було мені соромно за те, що підслуховую? Ще чого! Мені було хіба що незручно жувати млинець, а ще — до бісиків цікаво, адже розмова точилася навколо моєї персони.

— То ти з цією хвойдою хочеш чогось більшого? — прошипіла Джина, наче змія. — Вона ж підстилка Майкла!

Я зціпила зуби так, що ледь не випустила млинець із рота. Зараз було не до з’ясування стосунків. Стримуючи дихання, що прискорилося від обурення, я стиснула миску так, наче вона могла мене захистити.

— Джино, а сама ти чим краща? — розсміявся Роберт. — Ти неодноразово казала, що якби Артур звернув на тебе увагу, ти б стрибнула до нього в ліжко, не зважаючи на дружину.

— Але зараз я з тобою! — у її голосі прозвучав такий розпач, що мені навіть стало шкода викладачку.

— Сьогодні — зі мною, завтра — з іншим, — хмикнув він.

Їхні стосунки точно не назвеш «зеленим прапорцем», та щось підказувало мені: цих двох пов’язує дещо брудніше, ніж просто ліжко.

— А як же твоє кохання? — обурилася Джина.

— Облиш, — відмахнувся він. — Кохання чоловіка, який просто хоче з тобою переспати, нічого не варте.

— Я зрозуміла! — Джина підвищила голос і на мить замовкла. Я нагострила вуха. — Ти здав її ректору не тому, що хотів мені догодити, а тому, що сам її захотів. Авжеж, Роберте?

От же підступний гад! Я була впевнена, що наш поцілунок із Майклом сфотографувала Джина, а на Роберта навіть не думала. Він здавався пристойною людиною.

Шматок млинця випав у мене з рота прямо на підлогу, відволікаючи коханців від запеклого з’ясування, хто кого більше використовує. Я застигла, не наважуючись вийти. Востаннє таке відчуття було в дитинстві, коли я розбила мамині парфуми й заховалася під диваном, сподіваючись на диво.

Крок… Ще один впевнений крок.

Я сильніше втиснулася в шафку. Кров прилила до обличчя, а в скронях запульсувало так, наче там влаштували шалені танці.

— Смачного, — промовив Роберт Блейк, спершись рукою на полицю прямо над моєю головою.

— Я не підслуховувала, — бовкнула я перше, що спало на думку.

Повільно підвела на нього погляд. Він не був розлюченим. Навпаки — на його обличчі грала лукава посмішка, а в очах зблиснув кокетливий вогник. Від цього мені стало ще ніяковіше.

— Авжеж, — з-за його спини визирнула Джина. Вона спершу пропалила поглядом млинець на підлозі, а потім презирливо подивилася на мене. — Викладачко Беннет, яке нахабство! Я була про вас кращої думки.

Я лише пирхнула. Цікаво, якої саме?

— Я, мабуть, піду, — я спробувала зробити крок, залишивши тарілку на підвіконні, але рука Роберта мене зупинила.

Він обережно перегородив мені шлях, посміхаючись ще ширше. Я здивовано звела брови й опустила погляд на його руку.

— Схоже, допитливому розуму було надто цікаво, чи не так, колего? — він схилив голову набік. Його долоня повільно й майже невагомо сковзнула з мого плеча на лікоть.

Джина спостерігала за цим, стиснувши губи в тонку лінію. Мені зовсім не хотілося ставати між ними, хай які вузли вони там наплели.

— Викладачу Блейк… — почала я, але він м’яко перебив:

— Ходімо, я вас проведу.

Він ніжно стиснув мій лікоть і спрямував до виходу з їдальні. Попри те, що я лишилася голодною, я була рада нарешті забратися звідти. Тільки опинившись у порожньому коридорі, я змогла видихнути, позбувшись важкого погляду Джини Брунс.

Я вивільнила руку й пильно подивилася у світло-карі очі колеги.

— Не робіть так більше, — тихо попередила я.

— Підслуховували ви, а винен я? — награно обурився він, граючи густими бровами.

— Я про те, що ви використали мене як інструмент для маніпуляції Джиною, — різко відповіла я.

— А чому ви так впевнені, що не могли мені сподобатися як жінка? — він знову розплився в усмішці. — Ви приваблива, розумна й доволі норовлива. А чоловіки, знаєте, обожнюють жінок із характером.

Останні слова він промовив майже пошепки.

Які тонкі натяки.

— Люблю чесних чоловіків, — я посміхнулася йому у відповідь, і в його очах спалахнули нові іскри, але продовжувати флірт я не збиралася. — Проте терпіти не можу, коли мене обманюють, намагаючись затягнути в інтриги. Вони рано чи пізно погублять і того, хто їх почав, і всіх причетних.

І плювати, чи щиро він говорив. Його союз із Джиною ще не розірвано, тож не йому розкидатися компліментами.

— Не поспішайте з висновками, викладачко Беннет. Постарайтеся зрозуміти, що насправді криється за словами, — він відпустив мій лікоть і знову підмигнув.

Чому мені здалося, що він говорить зовсім про інше? Схоже, я недооцінила колегу. Він може бути не лише турботливим, а й підступним, що значно ускладнює моє життя в академії.

— Граєш із вогнем, подруго, — Вів’єн легко вщипнула мене за бік, змусивши підскочити на місці.

— Вів, заради Хаосу! — гикнула я від несподіванки, розвертаючись і міцно обіймаючи подругу. — Враховуючи, що Роберт викладає вогневу підготовку, це навіть дотепно.

Я була щиро рада її бачити. Ми майже не спілкувалися після тієї вилазки в ліс — принаймні наодинці. Проте щось у її погляді змінилося. Зникли звичні веселі вогники, натомість оселився глухий смуток. Звідки він узявся?