Розділ 11

Ніжні дотики по моєму волоссю витягли мене зі сну. Я повільно розплющила очі та побачила над собою масивні плечі. Чоловік наклонив голову до мене та пасмо каштанового волосся випало. Побачивши, що я в свідомості чоловік  підмигнув та продовжував повільно гладити по волоссю. Це було так дивно відчувати дотики викладача, з яким я майже не спілкувалась. 

- Роберте? - здивовано прошепотіла та він посміхнувся. - Точніше викладачу Блейк. 

- Можна Роберт, - пошепки мовив він та знову торкнувся мого волосся. 

- А де я? - чомусь хотілось так і далі продовжувати розмову пошепки.

- В безпеці, - відповів він. 

Я спробувала підвестись на лікті, слава творцям, лежала я на деревʼяній лавці, а не на руках Роберта. Він галантно, як справжній джентельмен допоміг мені піднятись та ми опинились ближче ніж хотілось. 

Я мимоволі відсунула голову та зустрілась з посмішкою Роберта. В останнє памʼятаю таку посмішку він подарував Джині Брунс, коли вона фліртувала з ним та «ненароком» згадала, що вони сплять разом. Схоже тоді викладачка саме мітила територію, а я й не зауважила навіть. 

Та чому зараз ця посмішка адресована мені? 

- Нарешті, - підійшов до мене схвильований Тукрокс. - Каро… - він замʼявся. - Викладачко Бенет, ми так хвилювались, - він взяв мене за руку, та цим самим задів плечем Роберта, який байдуже підвівся та відійшов подалі. 

Якщо я викладачка Бенет, отже ми в академії. І як я тут опинилась? Я обдивилась приміщення, яке було мені зовсім не знайоме. 

Обдерті стіни, купу пилу, який вже не знав де йому лягти, старі люстри, що майже не світили та полиці, на яких не зважаючи на явну закинутість місця були книги. Судячи з вигляду за вікном ми були на першому поверсі академії.

Я обожнюю ритись в таких приміщеннях, зазвичай знаходиш щось доволі рідкісне та цінне. Та зараз в мене лиш одне питання на яке мені любʼязно відповів Роберт.

- Це місце було створене ректором для підготовки студентів до турніру, - посміхнувся він своєю щирою посмішкою, що насторожувала мене. - Допоки один із студентів не загинув тут. 

Схоже це був студент, якого тренувала Вівʼєн, хоча я думала він загинув на турнірі. 

- Декілька років тому, - поринув у спогади Роберт Блейк. - Турнір проводився в столиці та одним з завдань було розшифрувати карту академії. Але студент занадто захопився та схоже знайшов те, що не потрібно було. 

Схоже академія не проста. Та це і не дивно, зважаючи, що вона оточена лісом, який кишить демонами. 

- З тих пір, тут нічого не чіпають та не переставляють, - закінчив розповідь Блейк. - А для сторонніх аудиторію закрили артефактом відводу очей.  

Схоже поритись в давніх речах і прочитати книги в мене не вийде.

- А чому ми зараз тут? - уточнила я.

- Це була моя ідея, - відповів Роберт. - Колись я працював з поглинанням трансу та коли детектив повідомив про те в якому ви становищі, я запропонував допомогти в місці, де нас не будуть відволікати. Адже виведення з трансу кропітка праця, та не кожен маг досягає в цьому майстерності, - останнє він гордо промовив та підмигнув мені. 

Детектив, - лиш мовила в голові, згадавши його голос, коли була у трансі.  

- Та чому саме тут? - обдивилась я запилену аудиторію. 

- Тому що, - вийшов з тіні Енді Моріс та я мимоволі здригнулась. - Померлого неодноразово вводили в транс і чомусь тільки тут він міг вийти з нього. Але одного разу, студента Емерсона Моріса, вбили в трансі. А ви ж тут, Каро для того щоб в реальність повернутись. 

Останні слова були наче докором. Та мене більше цікавив студент. Навряд чи це співпадіння, що їх прізвища однакові з детективом. 

Звісно я памʼятала розмову Енді з королем демонів, але я не впевнена, що це була правда чи мій мозок грав зі мною в злий жарт. Та можна перевірити цей факт. 

- Ви ж мене врятували, так, детективе? - обережно почала розмовляти з ним. 

Він кивнув, заклавши руки позаду та уважно спостерігав за мною. 

- А як ви опинились в потязі? 

- Це конфіденційна інформація, - мовив сухо він. 

В мене підкралася думка, що він слідкував за мною і схоже з його небажанням говорити, це правда. 

- Що сталось з тією дівчиною з потягу і її нареченим? - дивилась в його карі очі, які не видавали зовсім ніякої емоції. 

- Дівчина загинула на місці, коли на неї впав той чоловік та передавив їй сонну артерію, - мовив він, як щось буденне. - А сам чоловік зараз у важкому стані в лікарні.

І чому Смерть не забирає покидьків?

Памʼять підкинула спогад та мої очі округлились в здогадці. Мітка. На дівчині красувалась чорна мітка. Ні в чому не винна дівчина стала другою жертвою…

Але зараз мені потрібно викрити чоловіка, який намагається копати під мене. Чи можу я тягатися з детективом, я не впевнена. Але ж спробувати завжди можна.

- Коли я була в трансі детективе Моріс, я чула дивну розмову двох чоловіків, - потягла тему у потрібне русло та уважно спостерігала за незворушним виглядом детектива. - Там був король демонів та ще де хто, - ні один мускул не смикнувся на лиці Енді. - Вони натякнули, що затягли мене у транс силоміць, але просканувати мене чомусь не змогли, - ступила крок до нього, щоб побачити хоть якісь зміни та марно. - Не підскажете чому, ви не змогли це зробити, детективе?