Розділ 10

Просторий океан виднівся з-за вікна, хвилі якого діставали майже до колій. Так, штилем сьогоднішню погоду не назвеш.

Я їхала у потязі та майже засипала. Вчорашню ніч ми провели втрьох у розмовах. Мамі пояснювали хто такий Алан Старк, я розповідала про академію і хвала творцям, про мітку вони не дізнались. Звісно від сімʼї Бенет жалісливих поглядів не отримаєш, але от гарної причуханки запросто. 

Головна тема нашої розмови була про нового члена родини. Я не ображалась, що мама ховала від мене брата. Я не знаю, як би сприйняла цю новину від неї раніше. Останні події дуже змінили мене та реагувати на все почала розсудливіше. Можливо це вже доросле життя, а можливо від знайомства з демонами та викладанням в академії мої рецептори сприйняття затупились. Мама має познайомити нас на турнірі, на який вона обіцяла звозити брата. Мені довелось розповісти, що я туди їду у якості тренера. Ох, і треба було бачити їх захопливі погляди і чути слова підтримки. Дійсно сімʼя це своєрідний компас, який веде нас. Вона є джерелом натхнення, підтримки та нашого комфорту, коли ми іноді сумніваємось.

Перед тим, як заснути думала, що тільки Хаос знає, як я маю дивитись завтра в очі Алану Старку. Мені до демонів страшно приходити до ректора, а вдавати, що нічого не сталось не варіант. 

Я закрила очі та перед очима зʼявилась жахлива картина.

Закривавлене тіло Джейка Колі над ним висить ще одне тіло. Я приглянулась та побачила Говарда Тукрокса, зірвалась з місця, щоб підбігти та зрозуміла, що мені доведеться встати на Джейка, щоб хоть трішки дістатись до Говарда, який був ще живий. Він смикав тілом та намагався щось сказати. 

- Говарде, я зараз, зачекай, - наплювавши на все я встала ногами в калюжу крові Джейка та хотіла торкнутись Тукрокса, як мене зненацька гукнув голос третього чоловіка. 

- Каро, - тихо прошепотів він. 

- Майкл, - я різко розвернулась від чого кров під моїми ногами неприємно булькнула. - Де ти, Майкле?

- Каро… - прохрипів він. Здавалось наче його душать. 

Майкл зʼявився переді мною в сірому димі, який окутав його шию та стискав все сильніше. 

- Один мертвий, - промовив голос нізвідки. - Двоє ще живі, кого обереш.

Я заозиралась та поруч крім трьох чоловіків нікого не було. Хто ж говорить зі мною? 

Він хоче, щоб я обрала. Чомусь я була впевнена що говорить зі мною чоловік. Точніше грається зі мною.  

Я глянула на свої ноги, які занурились у кров Джейка, його я вже не врятую. Але питання в іншому. Говард чи Майкл? 

Вибір. Проблема у виборі.

- Ніхто, - тихо прошепотіла. 

Говард безнадійно смикнувся в останній раз, а голова Майкла під дією сірої магії не природно крутнулась в бік та він намертво впав. Дивлячись сірими очима мені в душу.

- Твій вибір уже зроблено, - сіра тінь зʼявилась біля мене, повстаючи в силуеті чоловіка без обличчя. - Тобі потрібно лиш його усвідомити.

Я різко розплющила очі дивлячись, як за вікном змінився краєвид. Поїзд їхав крізь ліс, вистелений сірим туманом. Я зрозуміла, що ми вже в столиці, ще трохи і буде моя станція. Невже я так довго проспала? І що це за дивний сон? 

Та це був не сон. Це було щось на кшталт видіння, яке мені підкинули. Та питання хто?

Я не встигла подумати, як почула голосний крик жінки з сусіднього купе.

Швидко зірвавшись з місця я побігла на проникливий звук. Я навіть ні на секунду не задумалась чи чиню правильно. Та побачивши, як жінку намагається роздягнути чоловік,  зрозуміла, що часу обмаль і я мушу допомогти.

- Гей! - перевела на себе погляд настирного чоловіка. - Відійди від неї!

- Не лізь у сімейні справи! - гаркнув він та притис жінку до себе. - Оце моя наречена, ясно! Вона має право віддаватись мені коли і як я захочу! Ясно тобі? 

Його очі були вирячені та метали вогні. 

Я мимоволі опустила погляд на розірвану сукню дівчини, крізь якої на рукаві виднілась чорна мітка. Схоже мене ці мітки переслідують. В мене підкралася думка, що це сили мого татка так проявляються. Адже, як сказав Занкус, генетика грає не останню роль, хоч і говорив він про інше.

- Чого витріщилась, дурепо? Йди звідси! - схоже чоловікові набридло дивитись, як я заважаю їм. Жінка благально глянула на мене та чоловік смикнув її за руку. - Чи можливо ти хочеш приєднатись? Мені подобаються брюнетки, - хтиво він облизався. 

В спогадах різко спалахнув вітчим, який точно так дивився на маму. Я відчула себе маленькою дівчинкою, яка нічого не могла вдіяти.

- Не дочекаєшся, - зціпила я зуби, не давши жахливим спогадам опанувати себе. 

Я сплела невеличкий магічний батіг, але в цей момент потяг різко зупинився та дверцята купе  вдарили мені в голову. Я відключилась настільки швидко, що й не усвідомила, що сталось.

На декілька хвилин я прийшла до тями та почула, щось зовсім не зрозуміле. 

- Я ж казав, що вона спокуситься відчайдушною душею, - мовив віддалено знайомий чоловічий голос. - Вона ж рятівниця.

Я знову поринула у підсвідомість та намагалась зрозуміти, що відбувається.