Розділ 9

Зелені півонії прикрашали стіл, який був накритий для трьох осіб. Квіти дорогі та дуже рідкісні. Навряд чи це подарували колеги, але хто ж тоді. Мама дивилась на квіти так само, як і я, та й певно думала про те ж саме. Ми не мовили одне одній ні слова з тих пір, як зустрілись. Лиш мовчки допомогали накривати на стіл та сіли за вечірню трапезу. 

- Судячи з усього, - підняла бокал бабуся та порушила тишу. - В цьому домі я сама маю собі тост говорити. Ну що ж…

- Ма, - отямилась Хлоя, забравши рукою своє світле волосся з однієї сторони на іншу.

Я помітила, що мама не змінилась, від слова зовсім. Ні нових зморшок, ні сивини. Немов для неї час зупинився дванадцять років тому, коли я вирішила переїхати. Демони? Невже мама також з ними замішана?

- Я вам скажу так, мої любі, - глянула бабуся спочатку на маму, а потім на мене. - Гніватися все одно що прийняти отруту і чекати, що помре інший. 

- Ма!

- Ба! 

В один голос обурились ми.

- Ну а що? - бабуся випила ковток вина. - Хіба я не права?

- Сьогодні твоє день народження, а ми про погане, - мама торкнулась руки бабусі та спрямувала на неї погляд сіро-блакитних очей. 

- Ви ж знаєте, що це звичайний день, як і інші, - відмахнулась голова родини Бенет. 

- Ми помітили, - покосилась я на квіти.

- Доречі про це, - бабуся важко видихнула та наступні її слова були настільки різкими, що я й не одразу зрозуміла їх сенс. - Сорок сім років тому, я зустрічалась з одним молодим і дуже вродливим чоловіком. Я не планувала закохувати його в себе, але вийшло так, як не гадалось. Вчора ми з ним зустрілись та провели вельми цікаву бесіду, - вона поринула у вчорашні спогади, а потім повернулась і здається я побачила румʼянець на її щоках. - Ці квіти від батька Хлої, твого дідуся, Каро. Його звати Алан Старк.

Ми з мамою переглянулися та, якщо вона нахмурилась в нерозумінні, то мій настрій зовсім згнітився. Якщо це такий жарт, то в бабусі погане почуття гумору та нажаль в родині Бенет воно у всіх погане.

- Ректор Старк?! - уточнила я.

Бабуся кивнула та, як ні в чому не бувало випила ще один ковток дорогого вина. Я глянула на пляшку вина, яка стояла посередині столу та усвідомила, дозволити таке вино ми не можемо, тому скоріш за все це подарунок ректора.

- Хто він? - мама нахмурилась та зрозуміла, що єдина хто його не знає. 

- Він в курсі? - підняла бокал зі столу та спробувала дорогий напій. 

Бабуся знову кивнула та поклала соковиту відбивну собі на тарілку, а потім перейшла до салату. Вона не була стурбованою чи схвильованою, наче ми говорили про цілком буденні речі. 

- Хтось пояснить, що тут відбувається? - Хлоя переводила погляд то на мене то на бабусю. 

Нарешті всі пазли склались докупи. І чому мене взяли в академію без освіти і, чому ректор так ставився до мене і його дивакувата прихильність. Відчувалось ніби мене водили за ніс весь час, а як дурепа слідувала вказанням. 

Перша думка була звільнитись. Наплювати на контракт і заплатити ту неустойку, якою б вона не була. Та спершу я вискажу усе ректору. Накипіло вже. І якщо, як ректор він би запросто міг мене звільнити за таке, то як дідусь повинен вислухати свою онучку. 

- З днем народження, - дістала я з-за столу сумку в якій тримала новенький казанок зі столиці Торіс. 

Я не знала, як реагувати на новину. Мій ступор ще не відійшов від того, що побачила маму, а тут ще одна новина, тому вирішила, що час для подарунку підходящий. А проблема, яку мені ще доветься вирішити, немає заважати бабусиному дню народженню. 

- Це занадто дорого для нас, - її очі заблистіли від побаченого казанку. Вона давно вже скаржилась, що старий казанок не вимиває зілля і псує наступні. 

- Раз в рік можна, - посміхнулась до неї.

- Це звісно все добре, - мама досі нічого не розуміла. - Але я все ж таки хочу дізнатись, хто такий цей Алан Старк? І чому ви обидві його знаєте, а я ні? І чого він взагалі живий? Він демон? 

Я аж закашлялась. Демон? Алан Старк? Хоча мій батько теж демон. Батько… в спогади різко втрутилась вʼязниця підземного світу. 

- А я бачила одного демона, - говорила я з мамою, але дивилась лиш на бабусю. - В підземному світі. Гарі здається.

- Ти була в підземному світі? - голос бабусі звучав голосніше чим зазвичай. 

- Мати ж твою, - мовила ж моя мати схватившись за серце. - Родина Бенет перестане накопичувати секрети?

- Ти мені скажи, - перевела погляд на неї. - Хіба він не мав бути мертвим?

На маму вирячились двоє пар очей. 

Хлоя втиснула голову в плечі та зробила великий ковток вина. Зазвичай вона не пила, але зараз ситуація була надто напруженою. 

- Та не змогла я його вбити, - мама знову перемістила волосся з однієї сторони на іншу. 

- Хлоя, ти розумієш, що таке демон без людяності? - завила бабуся. - Ти чим думала? Якщо він почне мститись, то захопить не одне покоління і судячи зі всього він буде ставити мітки всім, а потім вбивати всіх хто хоча б натяк має на родство з Бенетами!