Розділ 8

- ВИ В СВОЄМУ РОЗУМІ, ВИКЛАДАЧКО БЕНЕТ? - цідив кожне слово Артур Грін, якби не Шарлота, я впевнена, що він би кричав так, що стіни трусилися. - Як ви могли на заступника кинути невезіння?

Шарлота не втручалась, що якраз свідчило, що дівчина ні каплі не змінилась. Вона лиш сиділа за столом і уважно розглядала мене.

- Прийміть мої вибачення, - тихо визнала, що дійсно через свою необережність могла створити проблеми. Частково й Майкл звісно винен.

А власне чому заступник так розкричався? Його жінка - відьма, вона зняла прокляття і все обійшлось. А мені між іншим потрібно на потяг. Нехай закінчує скоріше свою виставу. 

- Я б вас звільнив за таке! - гучніше мовив заступник.

Шарлота хмикнула, але втручатись так і не стала. Її погляд спрямувався на двері, які широко відчинились за моєю спиною. 

Чомусь я відразу відчула, хто там стоїть, навіть не обертаючись. 

- Викладачу Арден, - Артур кивнув. - Проходьте, зараз ми закінчимо розмову про використання ненормативної магії викладачкою Бенет. 

Я почула кроки, які Майкл спрямував до мене. Зупинившись за моєю спиною він пошепки промовив:

- Використовувати ви добре вмієте, - відчула його дихання на своїй шиї. 

- Не краще ніж ви експерементувати, - прошепотіла та гордо підняла голову не обертаючись.

Більше не відчувала його гарячого подиху на своїй шиї, який зводив мене з розуму. Майкл сів на стілець біля столу Артура та уважно спостерігав за нашою розмовою.

- Якщо це все, заступнику Грін, я запізнююсь на потяг, - ступила крок назад. 

- Під час навчання? - звів брови заступник. А я ж зрозуміла, що Алан Старк його не повідомив про мої дозволи на два дні покинути академію. Можливо ректор забув, а можливо мав нагальніші справи.

Я мовчки протягнула папери та навіть Майклу стало цікаво. Він перехилився через стіл та заглянув. 

- Ректора немає, зараз я головний, - зверхньо глянув на мене заступник. - Тим паче ці папери підписані до інциденту з демоном.

Як добре, що він нагадав. 

- Скажіть, заступнику, а що ви робили тоді за пабом і чому не втрутились?

Очі Артура забігали зі сторони в сторону, а Шарлота вперше була зацікавлена розмовою. 

- Це тоді коли ти сказав, що затримаєшся? - підійшла повільно Шарлота до чоловіка.

- Лотті, давай не зараз, - тихо промовив він та зціпив зуби. - Вткладачка Бенет, забувається, що своїм гонором, зробить гірше насамперед собі! 

Невже він зараз мене не відпустить? Що він взагалі собі дозволяє? Я зробила глибокий вдих та намагалась говорити спокійно. 

- Заступинику Грін, - та побачивши його оскал гієни мене аж сіпнуло. - Знаєте, - я підійшла до столу. Шарлота з Майклом уважно спостерігали за цією перепалкою і мабуть подумки ставили ставки хто кого. 

- Що, викладачко Бенет? - також поставив руки на стіл Грін та накрив ними мій дозвіл. 

Я опустила погляд на його руки, а потім знову підняла заглянувши у очі заступника, які кидали злі вогники. Та відчула темну магію, яку він спрямував на мене. Чому він мене так не любить? 

- У мене немає на це часу, - важко видихнула, відштовхувати темну магію справа не легка. Я вихватала з під його рук папери та розвернувшись швидко направилась до виходу.  Потрібно було бачити очі Артура, коли папери пройшлись біля його обличчя та мені було байдуже. 

Сімейка Грін захопила усі мої думки в потязі. Звісно я могла поїхати машиною, але якщо бабуся побачить вмʼятину від недавнього інциденту з машиною Майкла, сама Смерть здивується винахідливості голови родини Бенет. 

Тому відкинувшись на подушку у не зовсім просторому купе, я спостерігала за краєвидами, які відкривала гора Торіс та відчувала, як позаду академія Бонавентури не прощаючись проводжала мене. Це дуже дивне та приємне почуття всередині. 

Та думки знову повернулись до Шарлоти та їх з Артуром дитини. Ні, я не погодилась їй скоїти самогубство, але й не відмовила. Якраз в той момент наполегливо стукав заступник Грін та Шарлота включила дурника мовляв по звичці закрила двері і, що ж візьмеш з вагітної. Та Артур ні на хвилинку не засумнівався в її словах, я бачила як він дивився на неї, немов бачив перед собою янгола. Шарлота вміла виставити себе в гарному світлі, не знаю як в неї це вдавалось, але навіть в академії вона була завжди у фаворитах, як і студентів, так і вчителів, її називали душею компанії, до слова я завжди була «Бенет ну скільки можна?» або «Що ти знову наробила?». Та по суті нічого й не змінилось. 

Все ж таки я спромоглась заснути, незважаючи на важкі думки. Та мало не проспала зупинку. З величезною сумкою в яку заховала бабусин подарунок вибігала з потяга, розганяючи людей які входили на станції Вільнот. 

Першим ділом перевірила чи нічого не побилось та полегшено видихнула, коли побачила цілісінький подарунок. Таксі викликати не стала. В мене був певний запас коштів, які з заробітної плати відклала, але знаючи мене краще їх зберегти. 

Прогулюючись містом нагнітали доволі песимістичні думки про відчай з яким я жила більше десяти років, про те, як доводилось виживати на останні кошти, не маючи змоги купити елементарних продуктів. Ні, саме місто не було настільки паршивим, а ось люди…