Розділ 8

— ВИ ПРИ СВОЄМУ РОЗУМІ, ВИКЛАДАЧКО БЕНЕТ?! — Артур Грін цідив кожне слово. Якби не присутність Шарлоти, я була впевнена: він би кричав так, що дрижали б стіни. — Як ви могли накласти невезіння на заступника?

Шарлота не втручалася, і це вкотре підтверджувало — дівчина ні краплі не змінилася. Вона просто сиділа за столом, вивчаючи мене уважним поглядом.

— Прийміть мої вибачення, — тихо промовила я. Визнавати провину було неприємно, але через власну необережність я й справді ледь не накликала біду. Хоча частка вини Майкла в цьому теж була.

А власне, чому заступник так розходився? Його дружина — відьма, вона легко зняла закляття, і все минулося. Мені ж, між іншим, треба встигнути на потяг. Нехай швидше закінчує цю виставу.

— Я б вас звільнив за таке! — підвищив голос Грін.

Шарлота хмикнула, але й далі мовчала. Її погляд перемістився на двері, що з гуркотом відчинилися за моєю спиною. Я відразу відчула, хто там стоїть, навіть не обертаючись.

— Викладачу Арден, — кивнув Артур. — Проходьте. Ми якраз завершуємо розмову про використання несанкціонованої магії викладачкою Бенет.

Почулися кроки. Майкл підійшов майже впритул.

— Використовувати ви вмієте майстерно, — прошепотів він мені на вухо. Я відчула його гарячий подих на своїй шиї.

— Не гірше, ніж ви — експериментувати, — так само тихо відказала я і гордо підняла голову, не озираючись.

Майкл відсторонився, хоча слід від його дихання на моїй шкірі все ще зводив із розуму. Він по-хазяйськи вмостився на стілець біля столу Артура, готуючись спостерігати за нашою «екзекуцією».

— Якщо це все, заступнику Грін, я запізнююся на потяг, — я зробила крок назад.

— Потяг? Під час навчального процесу? — Артур здивовано звів брови.

Схоже, Алан Старк так і не повідомив його, що дав мені дозвіл залишити академію на два дні. Можливо ректор забув, а можливо мав нагальніші справи.

Я мовчки простягнула папери. Навіть Майклу стало цікаво: він перехилився через стіл, заглядаючи в документ.

— Ректора немає, зараз я тут головний, — зверхньо кинув заступник, ледь мазнувши поглядом по тексту. — Тим паче ці папери підписані ще до інциденту з демоном.

«Як добре, що він сам про це нагадав», — промайнуло в голові.

— Скажіть, заступнику, а що ви робили тоді за пабом і чому не втрутилися?

Очі Артура забігали, а Шарлота вперше виявила щиру зацікавленість розмовою.

— Це тоді, коли ти сказав, що затримаєшся? — вона повільно підійшла до чоловіка.

— Лотті, давай не зараз, — процідив він крізь зуби. — Викладачко Бенет, не забувайтеся! Ваші гордощі зашкодять насамперед вам самій.

Невже він мене не відпустить? Що він взагалі собі дозволяє? Я глибоко вдихнула, намагаючись опанувати себе.

— Заступнику Грін... — я здригнулася, побачивши його оскал гієни. — Знаєте що...

Я підійшла впритул до столу. Шарлота з Майклом уважно спостерігали за цією перепалкою — мабуть, подумки вже ставили ставки на переможця.

— Що, викладачко Бенет? — Грін теж сперся руками на стіл, накривши долонями мій дозвіл.

Я опустила погляд на його руки, а потім знову подивилася йому в очі, в яких спалахували злі вогники. Раптом я відчула темну магію, яку він спрямував на мене. За що він так мене ненавидить?

— У мене немає на це часу, — важко видихнула я. Відбивати ментальні атаки — справа не з легких.

Різким рухом я вихопила папери прямо з-під його рук і швидко попрямувала до виходу. Треба було бачити обличчя Артура, коли край аркуша ледь не пройшлись по його носу, але мені було байдуже.

У потязі думки про сімейство Грін не давали спокою. Звісно, я могла б поїхати машиною, але якби бабуся побачила вм’ятину після нещодавньої пригоди з Майклом... Сама Смерть здивувалася б винахідливості голови роду Бенет у питаннях покарання.

Відкинувшись на подушку в тісному купе, я спостерігала за краєвидами гори Торіс. Відчувала, як академія Бонавентури лишається позаду, не прощаючись. Це було дивне, але приємне відчуття.

Проте думки знову повернулися до Шарлоти та їхньої дитини. Ні, я не погодилася допомогти їй скоїти самогубство, але й не відмовила. Саме в той момент наполегливо постукав Артур, і Шарлота миттєво «увімкнула дурника» — мовляв, закрила двері автоматично, що візьмеш із вагітної? І Артур ні на мить не засумнівався. Я бачила, як він дивився на неї: наче перед ним був справжній янгол. Шарлота завжди вміла виставити себе в найкращому світлі. В академії вона була загальною улюбленицею, «душею компанії», тоді як я вічно чула: «Бенет, ну скільки можна?» або «Що ти знову накоїла?». Що ж, по суті, нічого не змінилося.

Попри важкі думки, я таки заснула і ледь не проґавила зупинку. З величезною сумкою, куди сховала бабусин подарунок, я вискакувала з вагона, розштовхуючи пасажирів на станції Вільнот. Першим ділом перевірила вміст — на щастя, нічого не розбилося. Таксі вирішила не брати. Гроші з першої зарплатні в мене були, але знаючи мій талант потрапляти в халепи, краще їх зберегти.

Прогулянка містом нагнала песимізму. Згадалися відчай, у якому я жила понад десять років, і вічне виживання на копійки. Місто саме по собі не було паршивим, а от люди...

— Каро Бенет! — пролунав мерзенний голос мого колишнього керівника, про якого я вже встигла забути.

— Добрий день, — я повільно обернулася, скопіювавши той самий «оскал гієни», який бачила в Артура.

— Який я радий тебе бачити! — вигукнув він, задихаючись — певно, довго біг за мною.

— Не можу відповісти тим самим, — тихо промовила я, спостерігаючи, як він згинається навпіл, намагаючись віддихатися.

— Яка ти стала... Тільки глянь на себе! — він звів на мене погляд.

— Кожного ранку бачу це в дзеркалі, — я закотила очі. — Я поспішаю, гарного дня.

— Каро, я хочу тебе попросити, — він зненацька вхопив мене за руку. — Мій син наступного року вступатиме до академії. Чи не могла б ти вплинути на ректорат? Ми в боргу не залишимося. Та й хлопець він здібний, сильний маг, розумний...