Розділ 6

Практичні заняття з мого предмета для першого курсу не передбачалися. Але ці ентузіасти, яких так обожнювала Вів’єн, занадто хотіли потрапити на турнір. І те, що я погодилася тренувати Аманду Стоун, ще більше їх змотивувало — адже у Занкуса залишилося всього три місця.

На полігоні сьогодні проводилося індивідуальне заняття Майкла Ардена з трьома найкращими, на його думку, студентами: Георгом, Яном та принцом Деймондом. Це було мені якраз на руку. Хотіли практики? Спробуйте потренуватися з тими, хто втричі сильніший. Можливо, жорстоко, але на турнірі їх не жалітимуть, особливо під керівництвом Вільяма Хаса.

— Викладачко Бенет, — посміхнувся Майкл, відволікаючись від свого «вельми важливого» заняття. — У вас щось особисте чи як?

Я впевнено закрокувала до нього, злегка закинувши голову.

— У нас немає нічого особистого, викладачу Арден, — промовила я, хоча серце болісно стиснулося. Попри почуття, я не хотіла продовжувати жодних стосунків із цим чоловіком — надто ризиковано було вести з ним бодай якийсь флірт.

— Навіть так? — він усміхнувся ще ширше. Схоже, така відповідь йому навіть сподобалася. Майкл підійшов ближче — так, що я затамувала подих — і прошепотів: — Це ваша маленька помста?

— Я не злопам’ятна, — злукавила я, адже його тодішні слова таки зачепили моє самолюбство. — Будьте ласкаві виділити частину полігону для мого заняття. Це загальна територія.

Я бачила, що на полігоні вільно поміщалися три курси, а зараз тут був лише перший та троє третьокурсників, тож місця вистачало.

— Не хочу, — наче дитина, мовив Майкл і закусив губу. — Хіба що за побачення з вами.

«У перерві між роботою та зустріччю з Говардом треба знайти час ще й на Майкла. Просто чудово. І чому ці чоловіки злітаються, наче бджоли на мед? До слова, на бджіл у мене алергія».

— Для чого? — максимально серйозно запитала я.

— Для того, викладачко Бенет, щоб дізнатися одне про одного краще, провести час разом, випити дорогого вина і, можливо... — він підмигнув мені, — я дозволю вам знову затягнути мене в ліжко. — Він широко всміхнувся, демонструючи ідеально білі зуби. — Відмовити вам дуже важко.

Я закотила очі, що викликало у Майкла чергову хвилю задоволення. Ох, як йому подобалося грати зі мною в «кішки-мишки»!

— Якщо ви так хочете побачення — нехай, — я махнула рукою студентам-першокурсникам, запрошуючи їх на полігон.

— І знаючи вас... — Майкл зробив крок до мене. — Побачення тільки вдвох. Я і ви.

От же жук! Я саме планувала схитрувати й запросити обох чоловіків одночасно.

— Як то кажуть: від здорової впевненості до нездорової — один крок, — фиркнула я і розвернулася.

— Вас видають очі, — кинув бойовий маг, змусивши мене зупинитися. — І пришвидшене дихання, коли я поруч. Тому тут грає роль не самовпевненість, а лише спостережливість. Хоч як би ви опиралися, я вам подобаюся, викладачко Бенет.

— А чи не думали ви, — я різко обернулася, не маючи жодного бажання виправдовуватися, — що я маю причини тримати вас на відстані?

— Коли ви лежали піді мною, у вас це погано виходило, — знущально всміхнувся він.

За такі нахабні коментарі на нього чекає найгірше побачення у світі! Я стрімко попрямувала до першокурсників, відчуваючи на спині його погляд, який, здавалося, обпікав кожну клітинку шкіри.

— Студенти першого курсу! — гучно оголосила я ентузіастам. — Приготуйтеся до відпрацювання заклинань. Вашою мішенню буде викладач Арден.

Їхні очі розширилися від подиву. Георг із Яном, які вже звикли до моїх несподіваних рішень, лише захихикали.

— Це ваше заняття, викладачко Бенет, а не моє, — встиг заперечити Майкл.

— Не бійтеся, вони будуть ніжними, — солодким голосом промовила я, не обертаючись. — А для ваших студентів це стане чудовим майстер-класом від шановного бойового мага. Чи ви боїтеся?

Грати на чоловічому самолюбстві було неабияк приємно.

Майкл не виставляв щит — він просто відбивав заклинання магією Смерті. Одне за одним він виснажував студентів, відправляючи їх у нокаут, хоча його власний резерв, здавалося, зовсім не зменшувався. Я була вражена: як він примудряється таке робити з обмежувачами?

— Ви задоволені? — запитав він із неприхованою злістю.

І чого він так розізлився? Ну, використав трохи магії, що з того?

Мабуть, як спостережливий бойовий маг, він здогадався, що це була перевірка. Я не втрачала можливості з'ясувати, ким він є насправді. Це заняття допомогло зрозуміти: він надзвичайно сильний і може використовувати магію Смерті в повному обсязі, як і магію Долі.

Браслет завібрував, перервавши мої роздуми. На екрані з'явилося повідомлення від Артура Гріна. Ми вчора так і не розповіли йому про його «невезіння», та, схоже, заступник уже сам про все здогадався.

За свої вчинки треба відповідати, тому з важким серцем я попрямувала до його кабінету.

Зізнатися, я ні разу в нього не була. Увійшовши, я спершу хотіла роздивитися інтер’єр, але мій погляд одразу прикувала рудоволоса жінка з темно-зеленими очима. Вона сиділа на дерев’яному стільці за широким столом, заваленим книгами, і тримала на руках чорного кота. Тварина ніжно мурчала, але, помітивши мене, насторожилася. Кіт зістрибнув на підлогу і сховався біля величезної книжкової шафи за спиною рудої красуні, яка розпливлася в посмішці. Кабінет заступника більше нагадував затишну бібліотеку, що мене неабияк здивувало.

Жінка поправила вазу з квітами й звела на мене очі.

— Кара Бенет, — усміхнулася руда. Вона відкинула назад довге хвилясте волосся, і в цю мить її погляд зблиснув недобрим передчуттям. — Скільки ми не бачилися?

— Шість щасливих років, — процідила я крізь зуби. — І я б воліла стільки ж не зустрічатися, Шарлото Штейн.

— Грін, — поправила вона. — Майже три роки, як Грін.

— Напевно, весілля було розкішним, — награно всміхнулася я. — Хоча звідки мені знати? Сестру ти не запросила.

— А ти б і не прийшла, — фиркнула вона, і в цьому була її правда.