Розділ 5

Я влетіла до цілительської, де на мене чекали троє чоловіків. Саме тих, яких я понад усе намагалася уникати.

Першим мене помітив цілитель Тукрокс, який сидів обличчям до дверей. Наступним різко розвернувся Занкус Аім, а за ним повільно, зі здивованим прищуром, обернувся Майкл Арден.

— Каро? — нарешті оговтався Говард. Двоє інших чоловіків тут же вп’ялися в нього важкими поглядами. — Чому ти тут? — запитав цілитель, удаючи, ніби не помічає їхньої присутності.

— Хотіла дещо обговорити, — я зніяковіла, застигнувши біля порога.

— Що саме? — він зацікавлено вигнув брову.

Мені потрібно було дещо особисте. І ні, зовсім не лікування. Під час уроку на першому курсі ми проходили тему зілля зміцнення сили. Студентка Аманда Стоун поставила влучне запитання: чи можна за допомогою магії Долі створити еліксир зцілення, який допоможе на турнірі? Дівчина цілеспрямовано рвалася на змагання і, на моє «велике щастя», хотіла потрапити саме в мою групу. Аманда була перспективною, але ж вона лише першокурсниця! Та щось підказувало мені: цього року під керівництвом Вільяма Хаса турнір перетвориться на смертельну пастку.

— Очевидно, викладачка натякає, щоб ми пішли, — промовив Майкл, кивнувши Занкусу. Він вальяжно сперся на спинку стільця і в звичній манері обдарував мене глузливою посмішкою.

— М-мм, — протягнув демон, навіть не намагаючись підвестися.

— Може, ви… — почав був Говард, але його безцеремонно перебили.

— Навіть не подумаю, — Занкус грайливо підмигнув мені.

І що це було? Хіба не він хотів спопелити мене поглядом за витівки третього курсу?

А, схоже, я зрозуміла. Тепер територія ділиться на трьох. Ну що ж, дорогенькі…

Я глибоко вдихнула і з гордо піднятою головою попрямувала до цілительського столу, щоб викласти свою ідею. Занкус і Майкл без тіні сорому оглянули мене з ніг до голови, врешті зупинивши погляди на моїх очах.

— Одна першокурсниця наштовхнула мене на думку про створення особливого зілля, — почала я впевнено. — Якщо за основу взяти квіти Дарунків, які використовують для медитації, та німфеї, а потім додати дрібку магії Долі — може вийти щось на кшталт «цілителя у пляшці».

Говард поморщився — порівняння йому явно не сподобалося.

— Ідея непогана, — першим озвався Занкус. Підтримки від нього я очікувала найменше.

— Це стане проривом у науці. Якщо встигнемо до турніру, отримаємо потужний козир, — додав Майкл. — Ти молодець, викладачко Каро.

Як швидко вони перейшли на «ти». Ще вчора я була для них просто Бенет.

— Можемо спробувати, — очі Говарда зблиснули, але я не одразу відчула підступ. — Пропоную обговорити деталі завтра ввечері, після занять.

— Звісно, — усміхнулася я у відповідь. Саме цього я й прагнула. — Тільки давайте вже наступного тижня, на ці вихідні у мене плани.

Говард лукаво примружився, і це не віщувало нічого доброго.

— Тоді до зустрічі в ресторані «Моне» наступного вівторка, — його посмішка стала сліпучою.

Я навіть не збагнула, як на хвилі натхнення щойно погодилася на побачення. Погляди Занкуса та Майкла миттєво потемніли. Здається, я знову почула в тиші скрегіт зубами.

Ох, і влипла ж я…

Поки викладачі не стерли зуби до ясен, я розвернулася до виходу. Проте біля самих дверей моя рука на ручці здригнулася. Чому я взагалі дозволяю цим трьом такі фрівольності?

— Цілителю Тукрокс, викладачі Аім та Арден! — я різко повернулася і тепер уже сама свердлила їх поглядом. — Чому ви вирішили, що в стінах академії вам дозволено вести зі мною неформальні бесіди?

Їхні брови одночасно злетіли вгору, і чоловіки багатозначно перезирнулися.

— Для вас я — викладачка Бенет, — гордо підняла я голову і, перш ніж вийти, грайливо підмигнула під їхні ще більш похмурі погляди. — Не забувайте про це.

Виходячи з цілительської, я в прямому сенсі слова зіткнулася з Ліліаною. Дівчина потерла лоба і винувато схилила голову.

— Студентко Нокс? — я тривожно оглянула її розгублений вигляд. — Щось сталося?

— Так, — вона підняла обличчя, і я побачила під оком набряклий синець.

— Хто це зробив? — усередині все стиснулося від думки, що хтось міг підняти руку на цю світлу дівчину.

— Я сама, — схлипнула вона.

— Як? — я намагалася зрозуміти логіку. — Впала комусь на кулак?

— Я впала на кулак Георга, — підтвердила вона мою іронію. — Хтось наслав на мене вроку. Весь день я потрапляю в безглузді ситуації.

Як мені це знайомо.

— Є ідеї, хто це міг бути?

— Так, — кивнула вона, витираючи сльози. — Думаю, це Теренс. Ми посварилися вчора, коли я сказала, що хочу до вас у команду на турнір. Точніше, Олівія сказала, а розізлився він саме на мене.

Те, що вона хоче до мене в команду, стало новиною. Схоже, Олівія загітувала подругу. Ліліана — чудовий стратег, і для команди це величезний плюс. А от поведінка Теренса була дивною — схоже, він відчув конкуренцію.

— Ходімо, — я взяла її за руку і потягнула назад до цілительської.

— Невже скучили, викладачко Бенет? — Занкус Аім лукаво посміхнувся, але щойно помітив, що я не сама, посмішка миттєво зникла з його обличчя.

— Цілителю Тукрокс, будьте ласкаві, — кивнула я на студентку, ігноруючи демона.

Над дівчиною замерехтіла магія Долі, обволікаючи її з ніг до голови. Говард проводив руками в повітрі, хмурячись дедалі сильніше з кожним рухом. Синці зникали просто на очах, і невдовзі Ліліана виглядала навіть краще, ніж зазвичай.

— Тілесні ушкодження я прибрав, — Говард повернувся до мене. — Але прокляття невезіння — це ваша юрисдикція.

Він мав рацію. Прокляття — парафія Хаосу. Зняти його можна або за допомогою чорного кота (саме тому їх вважають нещасливими, бо вони «вбирають» на себе негатив), або перенести на когось іншого. Але де я зараз знайду кота? І хто добровільно погодиться стати «громовідводом» для невдач?

Я мимоволі глянула на Майкла, а потім на Говарда. А що? Можу і без їхньої згоди. Вони ж цілували мене, не питаючи дозволу? Будуть знати, як тягатися з відьмою.