Розділ 4

Двадцять років тому.

Допомогаючи мамі у приготуванні зілля, маленька Кара ненароком розлила рідину прозорого кольору на підлогу. 

- Ну вот! - плеснула руками дівчинка. - Яка ж я косо рука. 

Хлоя Бенет на секунду округлила очі, а потім мило посміхнулась до доньки. 

- Це не те, що ми говоримо, коли зілля розливається. 

- А, що потрібно сказати? - очі Кари наповнились слізьми. Вона знала, що готують вони щось секретне і скоріше за все небезпечне. 

- Треба сказати: Зілля розливається, та це нічого я витру та почну знову, - мама протягнула ганчірку рожевого кольору. 

- І все? - змахнула сльозу дівчинка, дивлячись як ганчірка всмоктує зілля та змінює колір на білий. 

- І все, - кивнула мама цілуючи доньку у скроні. 

- Знову дурнею маєтесь? - зайшов вітчим на кухню та поглянувши на мокру підлогу оскалився до Кари. - Як це не щастя взагалі ще живе?

- В мене те ж питання до тебе, - бовкнула під ніс маленька дівчинка. 

Вітчим одним кроком зʼявився перед очима Кари та взяв її за комір блакитної сукні, яку Кара дуже любила. 

- Конон, вона ще дитина, - жінка намагалась залагодити ситуацію та торкнулась плеча чоловіка. Хоча він не був її чоловіком офіційно. Вони мали розписатись на наступному тижні. 

- Ця паршивка зіпсувала мені деревʼяну підлогу, - прошипів він наче змія. - Я б вбив її, як би міг. Тільки життя всім псує. 

- Кононе! - смикнула його мама та розвернула до себе. - Я повторювала неодноразово не смій чіпати мою доньку! 

- А то що? - чоловік вигнув брову, дивлячись як його майбутня жінка скриготить зубами від злості. - Кинеш мене? До мамці повернешся? А хто ж тебе врятує від прокляття? Га? 

- Мам, про що він? - Кара нахмурилась. Вона боялась вітчима та за маму боялась зараз більше. 

- Не важливо, доню, - відмахнуламь мама. - Йди до себе в кімнату. 

- Так, тікай до себе, дорослі порозважаються, - хтиво підмигнув до Хлої вітчим. - Від тебе всеодно толку як від козла молока.

Мама мило усміхнулась Карі, хоча ця посмішка далась їй важко, та не зважаючи на обставини, Хлоя хотіла лиш захистити свою доньку. 

Кара стиснула ганчірку та попленталась до своєї кімнати. Вона здалась, не в змозі протистояти сильнішому. Принаймі такі думки були в її світлій голівонькі. Та й що може зробити дівчинка семи років? 

- Ну що, виконуй шлюбний борг, - хтивий погляд не сходив з обличчя чоловіка. - Тим паче це через твою доньку мені треба випустити пар. 

- Не смій більше з нею так розмовляти, - Хлоя стиснула кулаки. 

- Поки ви в моєму домі, люба, - останнє слово він сказав з відразою та підняв її руку на якій була чорна мітка. - Ви будете виконувати мої правила. 

- Я буду, - поправила його жінка, смикнувши руку. - Кара ж поїде звідси! І ти не смій її чіпати! 

Чоловікові її погрози був, як пустий звук. Він схватив жінку за сорочку та розірвав на ній усі ґудзики. Його руки швидко коперсались по її тілу, стискаючи випуклі ділянки. 

- Люблю коли ти така покірна, - мовив він засовуючи руку в бюстгальтер та зневажливо коперсаючись у ньому. 

- Кононе зачекай, - жінка зупинила його руку. - Кара може почути. 

- Скоріше виросте, - фиркнув він та розстебнув ремінь. 

Стіни в квартирі були надто тонкими та дівчинка чула, що вітчим робить, щось таке, що Карин мозок ще не збагнув, але знала, що це вкрай погано. Зазвичай він робив це саме після суперечок та дівчинка неодноразово корила себе за бездіяльність.

Та в цей раз вона вирішила, що принаймні хоть щось може зробити. 

Дівчинка відкрила заначку з зіллями які потай ховала від усіх. Найкращі зілля, приготовані власноруч вона подалі від чужих очей, обережно складала у скриньку та зробивши отвір у деревʼяній підлозі, яку так любив вітчим, клала їх туди та накривала килимом. 

- Зілля митєвої карми, - дістала фіолетову пляшечку Кара. Про карму вона знала лиш те, що це відплата за свої гріхи, тому не довго думаючи схопила пляшечку та накрапала на ганчірку, в яку витерла зілля, яке ще на кухні розлила. Кара розуміла, що дати випити це зілля вона не зможе, а ось, щоб вітчим вдихнув його, то цілком є така імовірність. 

Ганчірка змінила колір на чорний та дівчинка вибігла зі своєї кімнати назад до кухні. 

Вона побачила, як Хлоя вириваючись підняла ножа до нього та навіть не встигла замахнутись, як ніж полетів геть. 

- Мама! - крикнула дівчинка. 

- Не підходь! - сказала мама навіть не глянувши на неї. 

Та Кара ніколи не відзначалась слухняним характером. Дівчинка побігла до злого вітчима та почала тягнути за сорочку. 

- Пусти! - кричала вона. - Пусти маму! Пусти!

- Пішла звідси, - вітчим відкинув дівчинку та знову повернувся до Хлої. 

На мить коли погляди вітчима та Кари пересіклись, дівчинка побачила пелену в його очах. Настільки страшну, що її серце стривожено забилось.