Розділ 4

Двадцять років тому.

Допомагаючи мамі варити зілля, маленька Кара ненароком перекинула флакон. Прозора рідина миттєво розтеклася по підлозі.

— Ну от! — дівчинка розпачливо сплеснула долонями. — Яка ж я косорука!

Хлоя Бенет на мить заклякла, а потім м’яко всміхнулася доньці.

— Ми не кажемо так, коли зілля розливається.

— А що треба казати? — очі Кари наповнилися слізьми. Вона знала: вони готують щось таємне і, найімовірніше, небезпечне.

— Треба сказати: «Зілля розлилося, але це нічого. Я витру все і почну спочатку», — мама простягнула їй рожеву ганчірку.

— І все? — дівчинка змахнула сльозу, спостерігаючи, як тканина вбирає рідину і стає білою.

— І все, — кивнула мама, ніжно цілуючи доньку у скроню.

— Знову дурницями маєтеся? — на кухню зайшов вітчим. Глянувши на мокру підлогу, він оскалився до Кари: — Як це нещастя взагалі ще живе на світі?

— У мене те саме питання до тебе, — пробурмотіла дівчинка собі під ніс.

Конон одним кроком опинився перед нею. Він грубо схопив Кару за комір блакитної сукні — її найулюбленішої.

— Кононе, вона ще дитина! — Хлоя спробувала втрутитися, торкнувшись плеча чоловіка. Офіційно він не був її чоловіком, вони мали розписатися лише наступного тижня.

— Ця паршивка зіпсувала мені дерев’яну підлогу! — прошипів він, наче розлючена змія. — Я б убив її, якби міг. Тільки життя всім псує.

— Кононе! — мама смикнула його за руку, змушуючи розвернутися. — Я повторюю востаннє: не смій чіпати мою доньку!

— А то що? — він зухвало вигнув брову. — Кинеш мене? До матусі повернешся? А хто тебе рятуватиме від прокляття, га?

— Мам, про що він? — Кара нахмурилася. Вона боялася вітчима, але за маму зараз боялася значно дужче.

— Неважливо, доню. Йди до себе, — відмахнулася мати.

— Так, тікай, дорослі зараз розважатимуться, — хтиво підмигнув вітчим. — Від тебе все одно користі, як від козла молока.

Мама силувано всміхнулася Карі. Попри все, вона хотіла лише одного — захистити дитину. Кара стиснула ганчірку в кулаці й попленталася до своєї кімнати. Вона відчувала себе переможеною, занадто слабкою перед цим велетнем. Що може зробити семирічна дівчинка?

— Ну що, виконуй шлюбний борг, — хтивий погляд чоловіка ковзав по Хлої. — Твоя донька мене розізлила, треба випустити пару.

— Не смій більше так з нею говорити, — Хлоя до болю стиснула кулаки.

— Поки ви в моєму домі, люба, — він вимовив останнє слово з огидою і силоміць підняв її руку, на якій чорніла мітка. — Ви житимете за моїми правилами.

— Я буду, — відрізала жінка, вириваючи руку. — Але Кара поїде звідси! І ти її не торкнешся!

Чоловік лише пирхнув. Він схопив її за сорочку і одним рухом зірвав ґудзики. Його руки почали грубо блукати по її тілу.

— Люблю, коли ти така покірна, — прохрипів він, безцеремонно залізаючи під спідню білизну.

— Кононе, чекай… Кара може почути.

— Швидше подорослішає, — відрізав він, розстібаючи ремінь.

Стіни у квартирі були тонкими. Дівчинка чула звуки, значення яких ще не розуміла, але інтуїтивно знала: відбувається щось жахливе. Це завжди траплялося після сварок, і Кара щоразу звинувачувала себе у бездіяльності.

Цього разу вона вирішила діяти.

Дівчинка відчинила свою схованку — невелику скриню, яку ховала під мостиною під килимом. Там були її власні зілля, приготовані потай від усіх.

— Зілля миттєвої карми, — вона дістала фіолетову пляшечку. Кара знала про карму лише те, що це відплата за гріхи. Не вагаючись, вона вилила вміст на ту саму ганчірку, якою витирала підлогу на кухні. Вона розуміла, що не зможе змусити його випити це, але сподівалася, що він принаймні вдихне пари.

Тканина миттєво почорніла. Дівчинка вибігла з кімнати.

На кухні Хлоя, намагаючись вирватися, схопила ножа, але Конон легко вибив зброю з її рук.

— Мамо! — закричала Кара.

— Не підходь! — вигукнула мати, навіть не озираючись.

Але Кара ніколи не була слухняною. Вона підбігла до вітчима і почала щосили тягнути його за сорочку.

— Пусти її! Пусти маму!

— Пішла геть! — він відштовхнув дівчинку так, що вона відлетіла до стіни.

На мить їхні погляди зустрілися. Кара побачила в його очах таку темну пелену, що серце леть не зупинилося від жаху.

— Ні! — вона стиснула чорну ганчірку і, зібравши всю свою лють, стрибнула чоловікові на спину. Звідки в семирічної дитини взялися сили заскочити на двометрового чоловіка — було незрозуміло.

Тіло трусилося від страху, але вона міцно притиснула отруєну тканину до обличчя вітчима. На мить нічого не відбулося. Конон скинув її на підлогу. Блакитна сукня зачепилася за його ремінь і з тріском розірвалася. Кара впала, боляче вдарившись спиною.

— Не чіпай її! — крикнула мама, бачачи, як вітчим повільно розвертається до дитини.

Його обличчя перекосило від люті, кулаки стиснулися з хрустом. Кара вже знала смак його ударів, але таким розлюченим вона його ще не бачила.

Вітчим глибоко вдихнув ротом, його ніздрі роздулися. Кара заплющила очі, готуючись до найгіршого… і в цей момент важке тіло замертво впало прямо на її розірвану сукню.

Його очі витріщилися в порожнечу, а з роздутих ніздрів раптом ринула густа червоно-чорна кров. Вона залила блакитну тканину, перетворюючи її на брудне, бордове місиво.

З того дня Кара ненавиділа блакитний колір. Для неї він назавжди став кольором смерті.

— Доню… — мама кинулася до неї.

— Це я? Я його вбила? — Кара проковтнула важкий клубок у горлі й перелякано подивилася на чорну ганчірку.

Не варто недооцінювати привабливість темряви. Навіть найчистіше серце неминуче до неї тягнеться…