Розділ 3

Я не очікувала, що третій курс викине такий коник. На перше ж позакласне заняття вони просто не з’явилися. Занкус Аім викликав мене в порожню аудиторію і нагородив таким поглядом, що, здавалося, я зараз спопелію на місці.

А що я? Я їх про це не просила. Та й навіщо мені ці проблеми?

— Я змушений доповісти про цей протест, — серйозно мовив викладач Аім.

Зізнатися, за його вічним фліртом я ніколи не помічала, яким він може бути в гніві. Після тієї ночі з Майклом Занкус ні разу не переходив межу, і, на щастя, мене це цілком влаштовувало.

Його очі палали яскраво-жовтим, губи були стиснуті в тонку лінію, а брови нахмурені так, що я вмить згадала: переді мною демон.

— Вони бойові маги, а не ображені першокурсниці, демон їх забирай! — люто бурчав він, свердлюючи мене поглядом.

З одного боку, мені було приємно, що студенти так віддані, але з іншого — Занкус мав рацію: такий демарш не личив майбутнім воїнам. Можливо, це моє наставництво зробило їх настільки некерованими?

— Я поговорю з ними, — я заправила пасмо волосся за вухо і від гріха подалі рушила до дверей.

Нагадаю: я відьма без покровителя, тому влипати в неприємні ситуації в найбільш невідповідний момент для мене — звична справа.

Тільки-но я переступила поріг, як мало не збила з ніг чоловіка у знайомій формі. Повільно піднявши очі, я зустрілася з незворушним поглядом.

— Майкле? — зірвалося з моїх губ. Серце зробило кульбіт.

— Викладачко Каро, — його очі на мить зблиснули.

Він стояв занадто близько. Настільки, що я відчувала, як повільно здіймається його грудна клітка, а наше дихання мимоволі синхронізується. Аромат свіжого лимона, кедрового горіха та ледь вловима нота ванілі вдарили в голову, підступно повертаючи мої думки в його спальню — до обіймів, ніжних дотиків і поцілунків.

Майкл дивився зверхньо, по-власницьки, і я відчула, як його серцебиття прискорюється. Ми можемо приховати що завгодно, але серце й очі завжди видадуть правду.

— Ви довго ще стоятимете в дверях? — голос Занкуса з глибини аудиторії нагадав, де ми перебуваємо.

— Чекаю, поки викладачка намилується, — стиха мовив Майкл Арден так, щоб почула тільки я.

Яке нахабство!

— Спочатку дають вийти тим, хто всередині, викладачу Арден, — я взяла себе в руки, придушуючи збентеження. — Тож у цьому випадку милуєтеся саме ви.

Його губ торкнулася лукава посмішка. Майкл підмигнув, і моє серце знову збилося з ритму.

— Проходьте, — він розвернувся в півоберта, звільняючи шлях.

Ступаючи вперед, я ненароком зачепила його плечем. Бойовий маг награно потер форму і тихо прошепотів:

— Ауч.

І знову підмигнув. Зазвичай чоловіки люблять зникати з горизонту після першого ж разу, але відчуваю: цього чоловіка мені уникати не вдасться. Йдучи коридором, я шкірою відчувала його погляд на своїй спині. Хоча не впевнена, що він дивився саме на спину.

Коли я зібрала третій курс в оранжереї, вони сиділи там без найменшої тіні провини на обличчях. Це почало мене дратувати.

— Ну, і що це було? — я обвела їх поглядом, спершись на парту.

— Протест, — Теренс байдуже знизав плечима, розглядаючи свої руки. — Чи ви думали, що нас можна перекидати від одного наставника до іншого, не питаючи згоди?

Їхня логіка була мені зрозумілою. Ми не завжди можемо зупинити несправедливість, але завжди маємо право на голос. Це були мої власні принципи, які, як виявилося, студенти засвоїли занадто добре.

— Ми вас підставили? — тихо запитала Ліліана Нокс. Як емпат, вона миттєво зчитала мій стан.

— Не зовсім, — я похитала головою. — Ваша позиція мені зрозуміла.

Я присунула стілець і сіла поруч із ними.

— Ви хочете попросити, щоб ми підкорилися викладачу Аіму? — запитала Олівія.

— Ми не маємо нічого проти нього, навпаки — ми його обожнюємо, — подала голос Кетрін Трейсі. — Але ми не можемо знецінити те, що ви зробили для нас.

— Навіть попри всі наші непорозуміння, — додав Георг, зиркнувши на Яна Теренса, який досі вдавав, що його цікавлять лише власні нігті.

Усередині розлилося тепле, приємне відчуття. Ми були разом недовго, але вони стали мені рідними. Як і я їм.

— Ви завжди можете на мене розрахувати, — всміхнулася я. — І це не залежить від того, чи є я вашою наставницею офіційно.

— Це справа принципу, наставнице Бенет, — впевнено промовив Джун Тонкан. — І ми доведемо її до кінця.

— У них немає жодних підстав усувати вас, — додав Хун Тонкан.

А й справді — чому? Через круговерть останніх похмурих подій я навіть не встигла поставити це запитання ні собі, ні ректору.

Тому тепер мої кроки були впевненими, поки я йшла до дверей із табличкою «Ректор Алан Старк».

— Дехто з батьків виступив проти вашого наставництва, викладачко Бенет, — відповів ректор, щойно я озвучила питання.

Цього разу в кабінеті не було Артура. Схоже, у заступника останнім часом побільшало роботи, і це мені тільки на руку — я б із радістю не перетиналася з ним зовсім.

— Теренси? — я виклично вигнула брову.

— Не тільки вони, — він неквапливо одягнув окуляри й заглибився в папери, прозоро натякаючи, що розмову закінчено і мені час іти.

— І ви так легко піддалися на їхні вмовляння? — у моєму голосі забриніла недовіра.

Чи мала я право ставити під сумнів рішення ректора? Мабуть, ні. Але мені було начхати. Алан Старк багато для мене зробив, проте це не означало, що я маю мовчки ковтати таку несправедливість і зраджувати власні принципи.

Ректор відірвався від документів і подивився на мене поверх окулярів. Погляд його був холодним, як лід.

— Здається, ще недавно ви були зовсім не в захваті від цього наставництва, Каро.

— Була, але зараз ситуація змінилася…

Старк різко мене перебив:

— Ваша головна проблема зараз — зовсім не третій курс. Ви б краще про власну голову подбали.

У його тоні почулася неприхована погроза. Я заціпеніла.

— Сліди ви замітаєте майстерно, — продовжив він, — але рано чи чи пізно все таємне стає очевидним.