Розділ 1

В повітрі пахло мокрим асфальтом і свіжою землею. Моє серце відчайдушно нило в безнадії та розумінні невідворотної події. 

- Джейк Колі, - провела рукою по сірому надгробку, який дощ повільно розмальовував у темний колір. - Ти назавжди залишишся в моїй памʼяті…

Дата народження перше липня, дата смерті пʼяте жовтня, а між ними тире. Таке маленьке тире довжиною в життя. 

Я не любила кладовища, але попрощатись зі студентом мусила, хоча й на церемонії трималась осторонь. 

Крапля дощу впала на моє волосся, потім друга на чорне пальто та третя плюхнулась просто на ніс, наче натякаючи, що тут і зараз життя продовжується. Я потерла рукою ніс, розтираючи краплю. 

- Життя це черга за смертю, - почула голос чоловіка, який любʼязно накрив мене чорною парасолькою. - Але деякі лізуть без черги.

Він сів біля мене на вологу лавку, без запрошення, та дивився на надгробок. 

- Здається це слова не надто хорошої людини, - промовила я заглядаючи у карі очі. - Чи не так, детективе Моріс?

- Ви праві Каро, - посміхнувся він. Вперше бачила його посмішку. Та й зізнатись поза допитами він вперше зі мною заговорив на не формальну тему. - Та поза роботою називайте мене Енді. 

Що ж так всі хочуть скоріше перейти на «ти»?

- Хіба ви зараз не на роботі? - запитала дивлячись на його внутрішню кишеню з блокнотом, в який він робив замітки. 

Знову він посміхнувся та не дав відповіді лиш повернувся до надгробка. 

- Як вам вдається зберігати байдужість на таких подіях? - згадала, що всю церемонію, детектив навіть оком не змигнув. Він слідкував за родичами, друзями та знайомими Джейка Колі, які не стримували сліз та поминали молодого юнака. 

- Я навчився дивитись на смерть, як на старий борг, який рано чи пізно потрібно заплатити, - промовив він заглянувши у мої очі та задав питання, яке я не очікувала почути. - А ви? 

- Для мене це боляче, - чесно відповіла перевівши від нього погляд. 

- Співчуваю вашим втратам, - беземоційно мовив він та продовжив. - Перше кохання, наречений. Ви на своєму молодому віці побачили багато смертей. 

Моє серце затропітіло. Схоже він не втрачав час дарма та за день накопав багато інформації. Та цікаво чи тільки на мене?

- Нажаль, - лиш відповіла, намагаючись не дивитись на нього.

- Хіба з часом не легше відпускати? - детектив продовжив натякати, що знає занадто багато. 

- Ви втрачали близьку людину? - зібрала свою нервовість в кулак. Не могла я зараз розклеюватись. 

- Довелось, - мовив він без посмішки. 

- Якби це знову сталось, то було б легше? - кращий захист це напад.

- Ви праві, Каро, - повторився він. - А як відчувається похорон коли людина не надто близька?

Схоже він розкопав більше, ніж навіть ректор. Я глянула на нього багатозадачно давши зрозуміти, що уявлення не маю про, що говорить детектив. Насправді ж я прощупувала, що саме йому відомо. 

- Навіть не знаю, - протягнув він. - Скажімо вітчим, який виявився не надто приємним чоловіком і ще й до того пʼяницею та розгульником. 

Свята Доле, невже він за день це все дізнався? 

- Мені було сім, - знизала плечима. - В такому віці все здається грою. 

- Навіть вбивство? - вигнув він брову. 

На цю тему говорити я не дуже хотіла, точніше зовсім не хотіла. 

- Не знаю про, що ви, - відмахнулась від нього знову роздивляючись надгробок, який став темно сірим від безжального дощу. 

- Знаєте, в маленьких містах таке, як Вільнот чи Рідж, люди дуже балакучі та розповідали мені цікаві історії про родину Бенет, - продовжив він згадуючи два моїх попередніх міста. Мені хотілось втекти з кладовища. Я не готова зараз до цієї розмови. 

- І ви вірите в байки? - намагалась злагоди ситуацію, яку детектив хоче розкрити. 

- Диму без вогню не буває, Каро, - посміхнувся він, ніби ми обговорювали буденні речі. - Та і їм немає сенсу обманювати. 

Я зробила глибокий вдих та видих. Якби він мав безпідставні докази, то я б вже тут не сиділа.

- Вам говорили, що ви безтактовний, детективе Моріс? - глянула на нього зверхнім поглядом. - Ми біля могили Джейка Колі, а ви влаштували допит. 

- Хіба я не зроблю всім послугу, тим що скоріше розкрию справу Колі? - схоже палець до рота детективу класти не потрібно. Він його відкусе по лікоть.

- Судячи з ваших міркувань, ви без доказів підозрюєте мене. І якщо це так, то в наступний раз, говорити з вами без адвоката, я не стану, - можливо це мене в його очах зробить винною, але принаймні він замовк. - Щось ще, детективе Моріс? - процідила крізь зуби. 

Та детектив не встиг відповісти над могилою згустився туман та огорнув нас з детективом. Як справжній джентельмен він схопив мене за плечі та притис ближче до себе. Я відчула різкий запах кави та темного шоколаду. Від вимушеної близькості моє серце пропустило зайвий удар. 

Та через декілька хвилин туман зник та детектив не ослабив хватку.