Пролог

Минуле…

(Події відбуваються до того, як Смерть втратила тіло)

Ні для кого не було секретом, що творці світу — Хаос, Доля та Смерть — частенько спускалися на землю, щоб піддатися людським спокусам.

Сьогодні вони сиділи в місцевій таверні, святкуючи тисячу років існування цього світу. Творці змінили свій зріст на людський, а Долі довелося маскувати крила під важким плащем. Хаос замовив собі віскі, Доля потягувала коктейль «Блакитна лагуна», а Смерть, на подив супутників, обрала пиво. Зазвичай це був вибір Хаоса, але сьогодні Смерть була сама не своя.

— Невже наша люба Смерть нарешті обрала собі фаворита? — Доля елегантно відпила з келиха й усміхнулася своєю найбільш солодкою, але небезпечною посмішкою.

Офіціант, який прибирав сусідній столик, косо зиркнув на трійцю. Не щодня зустрінеш придурків, які називають одне одного іменами творців усесвіту. Він радше повірив би, що вони втекли з божевільні, ніж у те, що перед ним справжні боги.

— Нам потрібні псевдоніми, — Смерть кинула швидкий погляд на юнака, вплітаючи могильну магію прямо в його мозок. Офіціант умить забув про їхнє існування.

— А як називає тебе твій фаворит? — Доля підсунулася ближче до сестри.

— Сем, — кутики губ Смерті ледь сіпнулися в усмішці, але вона миттєво повернула собі незворушний вигляд.

— Хіба це не чоловіче ім’я? — Хаос надпив віскі, і навіть його очі засяяли від задоволення. Хто, як не він, допоміг людству винайти цей божественний напій.

— Мені подобається, — Смерть грізно глянула на двох творців.

— Ну, як знаєш, — Доля переглянулася з Хаосом, вирішивши не сперечатися. — Тоді мене кличте Діаною.

— Діана... — протягнув Хаос, смакуючи кожну літеру й вдивляючись в обличчя Долі. — Була в мене колись Діана. Як шкода, що ви її вбили.

Він перевів погляд з однієї жінки на іншу.

— Така вже в неї доля, — мило відказала Доля.

Чи була це правда — не знав ніхто. П'ятсот років тому Хаос надто захопився смертною дівчиною, донькою коваля. Він знайшов у ній віддушину, яку не міг дати всесвіт. Хаос чекав на її реінкарнацію, але марно. Він мав підозри: Смерть могла знищити душу замість того, щоб відправити її на переробку, або Доля сховала її в оболонці якогось звіра чи рослини.

Чому Хаос не мстився? Бо чекав. Чекав моменту, коли вони стануть вразливими, щоб завдати вирішального удару.

Битви всередині трійці не були рідкістю. Коли вони піддавалися емоціям, страждали їхні творіння. Виверження вулканів, що стирали поселення світлих магів, — так Смерть сперечалася з Долею про владу над людьми. Великий потоп — помста Долі Хаосу, коли той вирішив заховатися зі своєю Діаною. Або метеорит, яким Хаос поцілив у улюблене місто магів просто тому, що був не в гуморі.

— А ти як назвешся? — без емоцій запитала Смерть у Хаоса.

— Та мені байдуже, — він відкинувся на спинку стільця й по-хазяйськи обійняв обох жінок. — Знаєте, у мене є ідея.

— Знаю я твої ідеї, — фиркнула Смерть, скидаючи його руку.

Доля теж глянула на нього спідлоба. Попри те, що вони часто ділили ліжко з іншими істотами, Доля вважала, що Хаос належить лише їй. Смерть же на чоловіка не претендувала, і її це цілком влаштовувало.

— Я не про це, — Хаос лукаво посміхнувся. — Хоча, мила Доле, втрьох — це не зрада.

— Тільки без мене, — запротестувала Смерть.

— Тоді це вже не «втрьох», — він підмигнув їй і відпив пива з її ж склянки. Смерть скривилася. — Ти так закохалася у свого фаворита? Він же скоро помре, а ти залишишся сама. Повір, я знаю, як це сумно...

Останні слова він вимовив щиро. Смерть розуміла: ще якихось шістдесят років, і їй доведеться власноруч забрати душу свого коханого.

— Повернемося до справи, — Хаос знову пригорнув жінок. — Створімо сутність, схожу на нас. На знак нашого тимчасового перемир'я. Називайте це як хочете.

— Ти хочеш створити щось із нашою силою? — Доля нахмурилася.

— Майже. Ми створимо людину з частинкою кожного з нас, — із захопленням говорив Хаос. — Хіба вам не нудно? На землі вже віки нічого не відбувається.

— А як ми його назвемо? — Доля вже почала малювати в уяві його майбутнє. Він мав бути красенем, непереможним і величним.

— А як ми його вб'ємо? — Смерть обірвала її мрії могильним холодом. — Якщо він виявиться надто сильним, ми мусимо мати спосіб його знищити.

— Ми додамо йому сили демона, а якщо він вийде з-під контролю — закриємо в підземному світі, — Хаос навів переконливий аргумент. Він торкнувся свого чола, витягуючи краплину власної сірої, димної сутності, і помістив її в невелику пляшечку.

— Ти ж знаєш, я не вмію тобі відмовляти, — Доля пристрасно поцілувала творця і додала свою частку — світло-жовту, з яскравими вкрапленнями. — Сем?

Смерть мовчала.

— Ця ідея — погана, — промовила вона, але все ж потягнулася до чола. Її темна сутність змішалася з іншими.

Хаос узяв пляшечку в руки й розплився в підступній посмішці.

Від автора: 

Вітаю, любі читачі на сторінці другої книги. Читайте із задоволенням ❤️

Буду вдячна за ваші зірочки та підписку.